Сайт селища Солотвин

Містечко Солотвин – одне з найдавніших на Прикарпатті. Про нього є згадки в руських літописах. Спочатку воно називалося Краснопіль або Краснополе. Ця назва означає, що поселення розміщувалося на красному, тобто красивому полі. Магнати Яблоновські, які довгий час володіли населеним пунктом перейменували його в 1649 р. у Солотвин. Ця назва пов’язана з сіллю яка виділялася на тутешніх полях. Такі поля називали слатина, солотва, солотвина. Із такою ж назвою є містечко і на Закарпатті, а Солотвин на Прикарпатті дав назву річці, на якій воно лежить. Статус селища міського типу Солотвину надано в 1940 р.

За часів Галицько-Волинської держави переважна більшість селян Краснополя займалася скотарством. Більш бідніші належали до так званих «халупників», тобто мали хату, а при ній невеликий наділ землі. Бідність поглиблювали непомірні податки з боку дідичів містечка. Періодично спалахували сутички селян з представниками власників. На хвилі національно-визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельеницького в містечку сформувався повстанчий загін, який очолив Грицько Швед. Селяни напали на замок Яблоновського, його частково зруйнували, власника вбили, а майно розділили поміж селян. Однак, у відповідь на це селянське повстання гніт тільки посилився.

Життя Солотвина покращилося з розвитком видобутку солі. Ця галузь промисловості давала значні прибутки. Сіль Бистрицею і Дніпром експортувалася до Польщі і далі за кордон. Також у містечку з’явилися ремісники і торговці. З Солотвина в інші міста Речі Посполитої продавалась деревина, шкіра та мед. Поруч з цим відбувався культурний розвиток містечка. Було побудовано церкви та костел, при яких існували школи та бібліотеки.

За століття пізніше після національно-визвольної боротьби Солотвин став ареною опришківського руху. Саме з-під Солотвина в 1744 р. народний месник Олекса Довбуш готував напад на Богородчани. Дідичі містечка не шкодували ні сил, ні коштів для придушення опришківського руху. Софія Яблоновська навіть вислала цілий загін добре озброєних жовнірів для боротьби з повстанцями.

Cолотвин  був місцем військових дій під час обох світових воєн. За міжвоєнних часів містечко мало декілька заводів, в тому числі лісопильний і цегельний, тут працювали дрібні ремісничі цехи і заклади торгівлі. З українських товариств активно працювала «Просвіта» та спортивне товариство «Луг».

Близько 15 років Солотвин був районним центром, а в самому районі відбувався активний супротив новій владі вояками УПА. В самому містечку була тюремна катівня, де радянські військові і поліціанти знищили не одне юнацьке життя. Вже в незалежній Україні на місцевий цвинтар перепоховали прах 26 героїв-повстанців.

В  містечку з пам’яток збереглася дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці. Її було зведено 1903 р. за проектом відомого архітектора українських сакральних споруд Василя Нагірного. Церква хрещата у плані, масивна, з вівтарем гранчастої форми, з обох боків до якого прибудовані різниці. Поруч з церквою збереглася дзвіниця.

З 2015 р. Солотвин увійшов до Державного реєстру рекордів України. Тут було встановлено найвищу в країні скульптуру Ісуса Христа. Її висота 5,5 м.

Солотвин відомий і своїми видатними уродженцями. Тут в сім’ї працівника суду і німкені з купецької родини 6 березня 1892 р. народився Іван Чмола – один з організаторів «Пласту» та січового стрілецтва. Перший таємний пластовий гурток організував в середовищі львівського студенства під час навчання на філософському факультеті Львівського Університету. Впродовж наступних 30 років його ідеї охопили всю Галичину та поширилися на ті території, де проживали українці. Іван Чмола загинув в тюрмі Дрогобицького НКВС.

До культурного розвитку українства  Прикарпаття долучився інший уродженець Солотвина – Володимир Янович. Після закінчення Віденського медичного університету у Відні мав приватну практику в Станисловові (Івано-Франківську). Проявив себе як меценат, заклавши власним коштом «Селянську бурсу» для приїджої гімназіальної молоді, працював в багатьох українських товариствах Станиславова.