Сайт поселка Золотой Поток

Золотий Потік – одне із селищ Тернопільщини. Перша назва поселення – Загайполе. Очевидно таку назву селу дали мешканці сусіднього, по відношенню від якого воно лежало «за гаєм і полем». Пізніше село перейменували на Потік, така назва вказує на річку або джерело. З отриманням Потоком міських прав його перейменували в Золотий Потік. Статус селища міського типу Золотому Потоку надано в 1984 р. З 2015 р. селище – центр об’єднаної територіальної громади.

Золотий Потік – одне з найдавніших поселень Буччачини. Під назвою Загайполе воно вперше згадується під 1388 р. Село, вже як Золотий Потік,  було згадане в «Синопсисі» Анатолія Демаха. Він описав тутешні весільні традиції. Деякий період в один і той самий час в письмових джерелах  містечко згадувалося під назвою Загайполе та Золотий Потік.

Ймовірно, що в 1578 р. Потік отримав Магдебурзьке право. Двічі на рік тут дозволили проводити ярмарки, а торги могли відбуватися раз в тиждень по понеділках. В той час містечком володіли Потоцькі. Саме за ініціативи Стефана Потоцького його перейменовано в Потік Золотий.

Золотий Потік вважається родовим гніздом української гілки роду Потоцьких.  Король Польщі  Сігізмунд ІІІ змусив Стефана Потоцького побудувати в містечку укріплений замок. Твердиня не завжди встоювала під натисками противників. Так місто і замок було поруйновано під час національно-визвольної війни під проводом Боглана Хмельницького.

Через містечко в 1672 р. проляг шлях відомого європейського мандрівника Ульріха фон Вердума. Окрім замку він також згадує в Золотому Потоці костел та руську церкву. Вже на той час вже існувала синагога, це свідчить про те, що єврейська громада на той момент була численною.

Окрім традиційних ремесел ще з XVII ст. в містечку почало розвиватися виготовлення дерев’них скульптур. Перші промислові підприємства в Золотому Потоці виникли в в середині ХІХ ст.  Тут діяла фабрика з переробки гіпсу та завод з виготовлення дренажних труб. Тривалий час, в ХІХ-ХХ ст. власниками Золотого Потоку був Володимир Гнєвош та його спадкоємці.

Містечко зазнало значних руйнувань під час Першої світової війни, коли було зруйновано третину усіх будівель. В 1938 р. під час пожежі вигоріла уся його центральна частина.

За радянських часів в 1940 р. містечко стало центром району. З ліквідацією Золотопотоцького району в 1962 р. селище з навколишніми селами увійшло до складу Бучацького раойну. В Золотому Потоці діяв колгосп, майстерня «Сільгосптехніки», філія Миколаївського випробувального заводу сільсько-господарської техніки.

На початку березня 2016 р. в Золотому Потоці була відкрито перша на Україні поліцейська станція. Основне її завдання  - оперативно реагувати на звернення населення з віддалених від Бучача сіл. На станції працює 6 поліцейських, цілодобово здійснюється автомобільне патрулювання Золотого Потоку і довколишніх сіл.

Найцікавіша архітектурна паи’ятка Золотого  Потоку – тутешній замок Потоцьких. Розташований він в  південній частині містечка на невеликому пагорбку над річкою Золотий Потік. Замок досить добре зберігся. Над в’їздовою брамою з внутрішнього боку герб Потоцьких. До замкового ансамблю також входить палац. Він одноповерховий, надбудова  другого поверху радянського періоду. Під палацом численні підвальні приміщення.

В центрі містечка ґотичний костел Різдва Пречистої Діви Марії і Святого Щепана першого мученика. Побудова датується XVII ст. Зовні споруда багато в чому схожа з подібними храмами в Підгайцях, Тайкурах та Янові Теребовельському (тепер – Долина Теребовлянського району). Храм був родинною усипальницею Потоцьких. Зараз костел діючий.

Окрім архітектурних пам’яток в Золотому Потоці збереглися два дуже старі дуби: одному 400 років, а іншому – 150.

Родом із Золотого Потоку Ольга Тимофієва (дівоче прізвище – Крисюк). Навчалася в навчальних Закладах Львова та Рівного. Після закінчення Рівненського педінституту Ольга Олександрівна отримала направлення працювати на Закарпаття, де й лишилася проживати. З 1999 р. Ольга Тимофієва видає дитячі книжки.  В основному пише навчально-ігрові вірші.