Сайт поселка Гнездычев

Містечко Гніздичів лежить при річці Стрий у Жидачівському районі Львівської області. У латиномовних джерелах згадується також як Гніздичовче. Походження назви селища серйозно вивчав Василь Лаба. На його думку первісно поселення могло носити назви Гніздичів перевіз або ж Гніздичів двір. Давніх поселень, де б згадувався «двір» чи «перевіз» було чимало. На думку дослідників якийсь з князів в часи Русі мав багато дітей, за що й отримав прізвисько Велике Гніздо. Народна ж легенда оповідає про господаря Гніздича, який свою дочку нарік Гніздичислава. Перші згадки про поселення датуються 1462 р. Статус селища міського типу з 1957 р. В радянський час до Гніздичева приєднано село Кохавину.

Враховуючи рівнинний характер місцевості, на якій розташовувалося давнє поселення, воно часто ставало жертвою нападів чужинців. Саме тому містечко не мало такого розвитку, як сусідні Ходорів або Жидачів. Ймовірно, що в Гніздичеві існували якісь обороні укріплення, на це вказує назва урочища Суховали. Достеменно відомо, що в 1648 р. це було село і що воно на стільки постраждало від набігу татар, що його взагалі було звільнено від сплати податків.

Певний час Гніздичевом і навколишніми маєтками володіли Виговські. У містечку Руда певний час жив Іван Виговський. Після смерті гетьмана родинні землі стали предметом суперечок між галицькою шляхтою, куди були втягнуті навіть представники королівської династії. Врешті-решт усі маєтки Виговських лишилися в руках Євстахія – сина колишнього гетьмана.

В австрійські часи Гніздичів залишався типовим галицьким селом. В 1789 р. тут було 96 господарств, селяни обробляли чималі наділи, що давало можливість їхнім родинам жити досить заможно. Також в селі працював млин.

Характер поселення почав змінюватися аж наприкінці ХІХ ст., коли тут було побудовано станцію при залізниці Стрий-Ходорів. Напередодні Другої світової війни, в 1938 р. у селі Кохавина побудовано паперову фабрику. Володіли нею німці Якобзенки і поляк Фурман. Селяни з навколишніх сіл отримали можливість працювати на цьому підприємстві. Тоді за добу підприємство виготовляло 12 т. паперу і 2,5 т. целюлози, що було досить чимало. Підприємство дуже постраждало під час війни, тому його роботу вдалося відновити лише в 1945 р. Кохавинська целюлозно-паперова фабрика працює дотепер. Основна її продукція – папір для санітарно-гігієнічних потреб, паперові рушники та туалетний папір. Уся продукція фабрики виготовляється виключно з натуральної сировини.

Найвідоміший уродженець Гніздичева – Еммануїл Чекалюк. Народився майбутній вчений в сім’ї пастора 6 травня 1909 р. Після закінчення Львівської політехніки працював на польських підприємствах: Варшавському заводі електроприладів та Калуському калійному комбінаті. В радянський час працював у Бориславі, займався науковою та викладацькою діяльністю. Еммануїл Богданович автор 19 монографій та майже 200 публікацій в науковій періодиці, автор 14 винаходів.

Колишнє село Кохавину, а нині південну частину Гніздичева називали Галицьким Лурдом. Легенда розповідає, що Анна Вояновска мандруючи з Жидачева в Руду натрапили на придорожньому дубі на ікону Матері Божої. Шляхтянка була вражена побаченим. Спеціальна комісія визнала ікону як чудотворну і вже в ХVІІ ст. до неї приїжджали тисячі прочан. На цьому святому місці спорудили свій монастир отці кармеліти. Та вже незабаром виявилося, що маленький костел не може вмістити стількох віруючих, тому було вирішено побудувати новий. Будівництво через брак коштів затягнулося майже на 40 років. Врешті в 1894 р. нову святиню було освячено, на цю грандіозну подію прибуло близько 30 тисяч людей. Покидаючи свій духовний осідок монахи в 1939 р. вивезли чудотворну ікону і пізнішу її копію до Польщі, де святиня перебуває й дотепер. В часи Незалежності, коли греко-католицька церква вийшла з підпілля монастирем св. Герарда заопікувалися отці редемптористи.