Сайт поселка Голобы

Голоби – одне з містечок Волині, розташоване у Ковельському районі. Існують дві переконливі версії походження назви населеного пункту. Кожна з них має право на життя. За  першою з них Голобами колись володів жорстокий шляхтич, який ставився до селянства, як до рабів, повністю розпоряджаючись їхнім життям. Зокрема він змушував чоловіків налисо брити голови. Відтак поселення спочатку називалося Головлоби, а згодом ця назва перетворилась на сучасну – Голоби. В давнину візників лісу називали головбами. Оскільки Голоби лежать посеред лісів, тому ця  версія походження назви цілком вірогідна. До категорії селищ міського типу Голоби віднесено в 1957 р.

Як історичне поселення Голоби відомі з часів Середньовіччя, тобто селище досить давнє. Перші згадки про нього датуються 1545 р., коли тутешні селяни були зобов’язані заготовляти деревину для потреб Луцького замку.

За часів Речі Посполитої Голоби не довго затримувались в руках якогось одного шляхтича, переходячи з рук в руки. Деякий час ними володіла польська королівна Бона Сфорца, згодом – Барбара Козинська та Юрій Збаразький. Зазвичай магнати нещадно експлуатували місцеве селянство. Саме тому тутешні жителі з радістю сприйняли Національно-визвольну боротьбу під проводом Богдана Хмельницького, а багато чоловіків долучились до лав повстанців.

Давні Голоби розташовувались дещо північніше теперішніх. Під час російсько-шведської війни ворожі війська спалили село дотла. Вцілілі мешканці вирішили не відновлювати поселення, яке спіткала така трагічна доля. Натомість вони заклали нове, назва ж збереглась.

Поміж інших сусідніх сіл Голоби почали вирізнятися, коли ним володіли Ярузельські, а далі – Вільги. Тоді тут було споруджено мурований костел та магнатську резиденцію. З 1876 р. через село пролягла залізнична гілка Ківерці-Ковель.

Під час національно-революційних подій 1917-1921 рр. в селищі була сформована Друга синьожупанна дивізія. До її складу увійшли українські вояки, які раніше перебували в німецьких таборах. Свою назву отримала від синього кольору одностроїв вояків. Дивізія нараховувалась понад 1200 військових, мала непогане озброєння. З середини березня 1918 р. приймала участь в  воєнних подіях в Києві.

Під час Другої світової війни частину українського населення Голобів, молоді вивезли на примусові роботи до Німеччини. Не всі з них повернулися додому. Невелику єврейську громаду села було вивезено до Мельниці, де й розстріляно. Постраждали і поляки під так званої «волинської різні».

В старовинних Голобах збереглось ряд пам’яток архітектури. В першу чергу це – костел Святого Михаїла, зведений в 1711-1728 рр. Споруда має виразні барокові риси, в плані костел хрещатий, з прибудовами пізніших бічних капличок. При  цьому внутрішні оздоби, зокрема фрески були рококовими. Під час непростого і неспокійного ХІХ ст. костел неодноразово потерпав від бомбардувань, тому зазнав певних перебудов і ремонтних робіт.

Трохи молодша від костелу  Георгіївська церква. Будувалась вона як греко-католицький храм. Вже згодом, коли на Волинь прийшла російська влада святиня перетворилась в православну. В церкві знаходиться чудотворна ікона Матері Божої, яка раніше перебувала  в церкві с. Погиньки.

Найдавніші споруди Голобів – рештки колись пишного маєткового комплексу Вільгів. Безпосередньо XVIII ст. датується садибний будиночок, а також в’їздна брама.

Цікавими архітектурними формами вирізняється місцевий залізничний вокзал. Він був зведений наприкінці ХІХ і з тих пір майже нічим не змінився у зовнішньому вигляді.

Родом з Голобів двоє відомих українських економістів – Анатолій Беркута та Анатолій Анатолій Брезвін.

Серед новітніх Героїв України – уродженець Голобів Станіслав Максимчук. Після закінчення місцевої гімназії Станіслав Вікторович обрав фах військового, гранатометника. Станіслав Максимчук загинув в зоні АТО біля с. Степанівка Донецької області 28 липня 2014 р. Похований в рідному містечку.