Сайт села Судче

За даними етимологічних розвідок Судче може бути одним з найдавніших поселень не лише Любешівщини, але й взагалі Полісся. Судіями раніше називали плем’я ятвягів. Таку назву принесли на наші землі пруси, але вона вкорінилась в місцевій мові.

Версія про походження назви села від судіїв не єдина. Як і багато інших давніх поселень вона могла утворитись від імені Судислав або Судимир. Таке ім’я цілком могло існувати в давньослов’янські часи, а скороченою формою від нього могло бути «Судко».

Дуже часто поруч із назвою Судче в письмових джерелах згадується назва Воянувка. Чи мова йде про одне й те ж саме поселення зараз сказати важко. Швидше за все, що Воянувка була спочатку окремим селом, а пізніше – частиною Судчого. Тут проживали головним чином євреї.

Поки що достеменно відомо, що вперше Судче згадується в літописних хроніках під 1278 р. Цілі століття історії села поки що недоступні. З одного боку це тому, що не проводились взагалі археологічні дослідження, а з іншого – ніхто не проводив цілеспрямованого архівного пошуку.

Відомо, що до поділів Речі Посполитої в Судчому існувала уніатська церква. Можливо, що село було пов’язане з кляштором піарів у Любешові. Відомо, що під час російсько-шведської війни із Судчого вивозився провіант для забезпечення потреб армії.

В історичних хроніках Судче фігурує також під 1739 р., коли видалися аномальні погодні явища. Того року літо видалось напрочуд спекотне, без дощу, палюче сонце фактично випалило всю рослинність. А вже в жовтні вдарили сильні морози, які протривали без відлиг аж до травня наступного року. В цей важкий рік не лише вимерзло багато фруктових дерев, загинуло багато худоби, але й померло чимало людей від голоду.

В 1861 р. селяни Судчого, які потерпали від панських утисків відмовилися підписати уставну грамоту села. Дійшло до конфліктів між ними та управителями маєтку А. Чарнецького. В справу втрутилось губернське керівництво з Мінської губернії, куди тоді належало село.

З путівників кінця ХІХ ст. відомо значно більше про саме село та про життя його мешканців. В Судчому існував розкішний маєток Чарнецький. Садибу оточував гарно впорядкований фруктовий сад, під’їзди до будівлі були обсаджені тополями. Пристрастю власників були породисті собаки, для них навіть окремо варили їжу. В Судчому була православна каплиця та єврейська синагога.

Життя Судчого в ХХ ст. було важким. Зміно російської імперської влади на польську не принесла фактичного нічого нового і позитивного в життя селянства. Польська глибинка польську державу цікавила мало, тому село не розвивалося ніяк. В ході Другої світової війни багато українців, жителів села було розстріляні гітлерівцями, пізніше інших вбивали вже загони НКВД. Останні часто перевдягалися в однострої УПА. Що ж стосується єврейства Судчого, то воно було повністю розстріляне.

В радянський час, як і всюди на Україні в Судчому працював колгосп. Довгий час підприємство лишалося «на плаву» навіть в умовах перехідної економіки. Вже в часи Незалежності коштом підприємства було прокладено дорогу з твердим покриттям, побудовано нові приміщення школи та дитячого садка. СВК «Нове Життя» почало банкрутувати з 2003 р.

Єдиний храм села – церква Параскеви Сербської. Відповідними пам’ятниками в Судчому вшановано поховання вояків, загиблих 1916 р., розстріляних євреїв та односельчан, що загинули в роки Другої світової війни.