Вінницький державний академічний музично-драматичний театр імені Садовського

Подільське губернське управління підписало наказ за №280 від 6 лютого 1910 року про початок будівництва театру Вінниці. Міською владою постійно виділялися кошти на необхідні витрати щодо нової будівлі. Сьогодні важко й уявити, що будівництво тривало 11 місяців!

Вінничани мріяли про театр - вони його й отримали. Та до створення власного стаціонарного театру, з власною трупою ще було далеко. До 1917 на сцені виступали виключно заїжджі актори. Стаціонарний український театр з’явився лише у 1920 році під керівництвом Гната Юри. Амвросій Бучма, Олексій Ватуля, Володимир Сокирко, Феодосія Барвінська починали свій творчий злет саме на сцені Вінницького театру, який у 1923 р. переїхав до Харкова, а згодом до Києва, де отримав постійну прописку. Йдеться про Національний академічний театр ім. І. Франка, який з гордістю говорить про свою колиску - вінницьку сцену. Серед документів можна побачити листи - клопотання про створення власного стаціонарного театру, кількість яких усе збільшувалась... І ось 17 жовтня 1933 р. оперою Д. Верді “Аїда” відкрився перший сезон театру, який спочатку функціонував як обласний театр опери та балету, ставши провідником музичної культури в трудящі маси Поділля. Художнє керівництво очолив актор і режисер С. Бутовський. Оперний період історії Вінницького театру залишив значний слід в культурному житті міста й області. У 1940 році постановою Раднаркому України Вінницький театр опери та балету реорганізували на український обласний музично-драматичний театр, початок якого виявився надзвичайно продуктивним.

У роки Великої Вітчизняної війни театр продовжував своє функціонування. Під час звільнення міста ( у березні 1944 р.) від німецько-фашистських загарбників приміщення Вінницького театру було серйозно пошкоджене. На реставрацію, здійснену за проектом архітектора Д. Чорновола, знадобилось 4 роки. Трупа ж своє служіння продовжувала у колишньому клубі промкооперації. І вже наприкінці квітня 1944 тут було показано невмирущу “Наталку Полтавку”. Подібно Фенікс, Вінницькому театрові судилось відродитись з попелу, соколом злетіти не одному поколінню творців невмирущого мистецтва… Наказом Комітету у справах мистецтв при Раднаркомі України від 13 листопада 1948 року Ізмаїльський музично-драматичний театр було об’єднано з Вінницьким.

Федір Верещагін очолив заново сформовану трупу. Новий театральний сезон розпочався у відродженому приміщенні виставою "Інтервенція" 6 листопада 1948р. Розпочалась нова ера театру. Згуртований талановитим режисером і організатором театральної справи н. а. УРСР та СРСР Федором Верещагіним, колектив однодумців натхненно працював над постановками кращих творів вітчизняної та світової драматургії. З 1986 р. театр очолює народний артист України Віталій Селезньов, учень і послідовник Ф. Г. Верещагіна.