Монастир єзуїтів

З початку XVІІ століття Вінниця стає крупним релігійним центром. В 1610 році будується єзуїтський монастир. Єзуїтський монастир це споруда сакральної архітектури, збудована у XVII столітті за прикладом феодальної фортеці коштом старости Брацлавського воєводства Валентія-Александра Калиновського, який пожертував 30000 злотих і 2 адміністративно-територіальні одиниці — хутір Кайдачиху і село Казаниху для ордену єзуїтів. Згодом було споруджено ансамбль монастиря — до головного комплексу було приєднано костьол, колегіум та конвікт (гуртожиток). З 1630 року в майбутньому колеґіумі проводились заняття лише з граматики та поетики, тому його на той час називали школою.

При єзуїтському монастирі функціонувала невелика бібліотека, яка у 1648 році була перевезена до Острогу.

1648 року єзуїтська фортеця була здобута козаками, і після Хмельниччини зруйнована, а у 1778 році в будівлі сталась пожежа, що призвела до вигорання даху та падіння трьох шпилів. Відновлення Мурів, а відтак і комплексу єзуїтів розпочалось 1907 року. Цю місію взяв на себе головний вінницький архітектор Григорій Артинов, який створив проект реконструкції колишнього єзуїтського колегіуму під православний храм.

Після реставрації, колишнє монастирське приміщення використовували для муніципальної церкви ікони Казанської Божої Матері. У 1911 році в приміщенні монастиря було відкрито жіночу гімназію(поряд з чоловічою, яка працювала з 1907 року), до якої на фундаменті розібраного південного крила монастиря (з боку вул. Володарського) було зведено трьохповерховий житловий будинок. 1917 року в приміщенні костелу була розміщена перша Вінницька рада робітничих депутатів.

На даний момент, на території колишнього єзуїтського монастиря знаходиться Державний архів Вінницької області.