Дебальцеве: спогади ветерана про бої напередодні оточення

У ці дні виповнюється п’ять років боям, які розгорнулися за Дебальцеве в січні - лютому 2015 року. Вони отримали назву Дебальцевська «операція» або «котел», адже стали другими після Іловайська масштабним випадком використання ворожих військ у війні на сході України. Своїми спогадами поділився офіцер військової частини 3028 Західного оперативно-територіального об’єднання Нацгвардії капітан Сергій Мержвінський. На той час він виконував обов’язки заступника командира з виховної роботи і брав участь в запеклому бою під Дебальцевим.

Тоді під час оголошеного у Мінську «перемир’я»  з 00.00  15 лютого і до 06.00 17 лютого – сили агресора порушили 164 рази.

«Нашим завданням було прикриття та безпечний вивід основних сил АТО з району Дебальцевого в напрямку міста Артемівська (нині Бахмут, Донецької області, - авт.). Ми знаходились в одному з покинутих будинків на околиці населеного пункту Нижнього Лозового, де перебували близько 2 діб», – розповідає Сергій. – «16 лютого нас обстрілювали, але вогонь був не прицільним. А ось наступного, коли почали виходити наші танки з Дебальцевого, по нам гатили з усього – мінометів, танків, «градів» ...».

Близько 20 бійців Калинівського полку були готові до безпечного виводу сил, адже в них на озброєнні знаходились: два БТР – 4Е, РПГ, АГС, «Мухи», тобто протитанкове знаряддя та кулемети, але наведення було точним, і в селищі Нижнє Лозове гвардійці потрапили під обстріл ворожої артилерії і танків.

Нашим військовим довелося сховатися в підвалі покинутого будинку на околиці селища. Коли обстріл дещо вщух, командир взводу старший лейтенант Роман Лабань прийняв рішення виводити своїх бійців з укриття і рухатися до своїх.

З підвалу він виходив останнім, хотів переконатись, що весь особовий склад взводу у безпеці. І тут у дім, який захищав гвардійців від смертоносних осколків, прямим наведенням вдарив танк...

«Десь о 14.30 обстріли почастішали й ми покинули будинок, але згодом й у підвалі стало небезпечно. Тож ми вирішили переміститися в інший, більш надійний», – згадує Сергій Мержвінський. – «Але Рома Лабань не встиг… Він вибіг останнім, і долі секунди зіграли важливу роль. Мені здається, що я міг би опинитись на його місці…».

Танковий снаряд розірвався буквально в декількох метрах від чоловіка. Роман дістав тяжкі поранення і контузію, йому надали першу допомогу та під обстрілами евакуювали до Артемівська, але врятувати воїна не вдалося.

Народився Роман Лабань на Хмельниччині. У сім’ї він був єдиною дитиною. Після закінчення школи вступив до Національної академії внутрішніх справ України звідки, у 2014 році, за розподілом був направлений у військову частину 3028 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії. Похований у селі Сутківці. Вдома лишилися батьки.

Указом Президента України № 176/2015 від 25 березня 2015 року, «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Микола Коваль,

фото автора та з особистого архіву Сергія Мержвінського