Підхід волонтера: є проблема – є швидке рішення

В українських волонтерів надто багато проблем, щоб думати про майбутні волонтерські структури, відповідне законодавство та розвиток волонтерського руху. На порядку денному – налагодити співпрацю з державою і перекласти на неї ту відповідальність, для якої в неї ресурси, компетентність та повноваження. Як говорить волонтер організації «Крила фенікса», а нині також і співробітник Міністерства оборони у складі групи громадського контролю Неллі Стельмах, головне завдання зараз – вижити і перемогти спільними зусиллями. Із колишнім проектним менеджером, яка тепер складає плани не будівництва заводів, а створення баз реабілітації для ветеранів війни за незалежність, ми почали розмову з запитання про те, як державі і волонтерам стати партнерами.

– При Міністерстві оборони України створена Рада волонтерських організацій, яка має допомагати Міноборони виконувати його завдання і одночасно контролювати діяльність міністерства, що стосується постачання й інших речей, і що волонтери до сьогоднішнього часу робили. Один шлях – взяти на роботу волонтерів, які зарекомендували себе з доброго боку, а другий – це Рада волонтерів як громадська організація при Міністерстві оборони. Треба її спробувати робити. Можливо, існують й інші шляхи. Я вважаю, що з часом ми побачимо, що буде ефективніше.

– У сусідній Польщі є законодавство, яке буквально змушує державні органи співпрацювати з волонтерами і розмежовує їхню діяльність. Чи потрібно подібне законодавство ухвалювати в Україні, і де мало би проходити це розмежування?

– Це дуже цікавий досвід. Розмежування повинно бути, тому що волонтери зараз вирішують нагальні питання, які не можуть дуже швидко вирішити в Міністерстві оборони.

У Міноборони існує процедура закупівлі, і міністерство не може сьогодні вирішити, що ми сьогодні це купуємо і на другий день вже знайти постачальників та вирішити, що у цього чи іншого постачальника ми це купуємо. Це закупівля за державні кошти – мусить пройти повна процедура. Мінімальний строк десь 18 днів.

А волонтери за громадські кошти знають потребу, пошукали і знайшли, домовилися, заплатили або не заплатили ці кошти, домовилися безкоштовно або за часткову оплату, отримали товар і вже на третій день можемо постачати. Ми не повинні замінювати Міноборони, але допомога є.

Державний апарат, зі свого боку, має ресурси, має персонал. Волонтери ресурси шукають. Міноборони має ресурси – грошові, ресурси людські, а у волонтерів є набагато менше. Держава щось виділяє, Міністерство оборони на це виділило кошти – купується озброєння, що волонтери лише почали робити, купується їжа, купується одяг. Але Міноборони має план і це сильна сторона і слабка.

– Волонтери приходять з різним бекграундом до міністерства і до цієї роботи, яку вони роблять. Чи на Вашу думку потрібно чогось довчитися волонтерам?

– Із патріота фахівця ми можемо зробити, а ось навпаки – не можемо. В міністерстві працюють чиновники, які не хочуть часом працювати.

Я працювала у великій компанії, яка будує заводи, електричні станції, атомні станції – я сертифікований проектний менеджер. Зараз із головним хірургом головного військового шпиталю ми розмовляли про потребу реабілітації наших бійців після закінчення АТО, і після отримання поранень, а сьогодні вже на базі Ірпінського шпиталю є рішення Міноборони, що буде базовий центр реабілітації, а ще два центри будуть в інших містах країни.

І я для цього зробила дуже багато: написала програму. В міністерстві вирішили як вирішили, але ми для цього робили також багато, і це – спільна думка держави і волонтерського руху.

– Звертаючись до досвіду сусідньої Польщі, там близько 100 тисяч волонтерських громадських організацій, які займаються різними сферами діяльності, і ці центри займаються також тим, що вони залучають волонтерів і їх переспрямовують в різні сфери діяльності. Я думаю, що це мав би бути якийсь наступний етап вашої діяльності. Як Ви його бачите?

– Якщо ви хочете допомагати – ви допомагаєте, а якщо не хочете, то говорять, що я хочу допомогти, а до мене ніхто не звертається. Оце моя особиста думка.

– Як Ви у майбутньому уявляєте собі цих людей, які в той момент, коли державі було найскладніше – підставили плече і, можливо, відкрили в собі якісь нові якості, яких вони досі не знали? Наприклад волонтерство – це є надзвичайно корисний досвід, який навіть в західних країнах працедавці просять вказувати тим людям, які намагаються знайти роботу, тому що він показує людину зовсім з іншої сторони. Наскільки цей досвід буде корисний після війни?

– Я вважаю, що це дуже важливо, якщо людина має волонтерський досвід. Це показує, що людина є ініціативна, небайдужа.