Як визнати особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням

Не рідко до центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги звертаються громадяни з питанням: «Як «виписати» ту чи іншу особу із мого житла?». Наприклад, коли діти вже давно покинули батьківське гніздо, живуть своїм життям в іншому місці, а можливо навіть і виїхали за кордон, а старенький батько не може оформити субсидію на комунальні послуги, саме через зареєстрованих в його житлі давно повнолітніх сина чи доньку. Вирішенням проблеми є зняти з реєстрації члена сім’ї в будинку, адже в інакшому разі, пенсіонер не зможе оплатити всі рахунки за комунальні послуги.
Звичайно, можливо звернутися з прохання до тієї особи, яку ви бажаєте висилити, щоб вона добровільно знялася з реєстрації у вашому будинку. Проте, не завжди людина може чи бажає це робити. У такому випадку ми рекомендуємо звертатися до суду із заявою про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, адже Конституція України надає кожному право на житло, передбачаючи, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частини перша статті 321 Цивільного кодексу України визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до приписів цивільного законодавства – власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї та інших осіб. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Ця норма права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту своїх прав є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своїм майном. Не має значення, ким саме спричинено порушення права, та з яких підстав. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Також статтею 9 Житлового кодексу УРСР встановлено, що житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян. Згідно із житловим законодавством, якщо особа, яку ви бажаєте висилити, не є вашим родичем, ви маєте право звернутися до суду з відповідною заявою після 6 місяців відсутності цієї особи у вашому житлі. Одночасно стаття 71 Житлового кодексу УРСР передбачає, що у випадку коли наймач житла або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а у разі спору - судом.
Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках:
1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров’я та перебувають на лікуванні в медичних закладах або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в медичних закладах, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою;
2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;
3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;
4) виїзду у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов'язків;
5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них;
6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому;
7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.
Згідно зі статтею 405 Цивільного кодексу України член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Верховний Суд України у постанові від 9 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18 зазначив: «При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення».
При розгляді справи кожна сторона спору повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені законодавством строки у жилому приміщенні без поважних причин. Тому подаючи заяву до суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням слід зібрати необхідні докази, які б підтверджували, що особа, яку ви бажаєте висилити не проживала у вашому житлі понад встановлені законодавством строки за власною ініціативою.
Визнання особи такою, що втратила право на житло внаслідок відсутності понад встановлені строки проводиться у судовому порядку. На цьому наголошує стаття 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Після отримання рішення суду, яким задоволено позов про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідно звернутися із копією відповідного рішення суду та заявою про зняття з реєстрації місця проживання особи до органів реєстрації, зокрема, до виконавчого органу сільської, селищної або міської ради за місцезнаходженням житлового приміщення, або до центру надання адміністративних послуг за місцезнаходженням житлового приміщення, в якому зареєстрована особа.