Олександрівськ в період Першої світової війни

У 1914 році розпочалася І світова війна. Військові дії безпосередньо не відбувалися на території Запорізького краю, однак початок війни не міг не вплинути на події в Олександрівську.

У Запорізькому краї було розпочато масову мобілізацію. Тільки у промисловості до армії було мобілізовано понад 30 відсотків працюючих. Вже у серпні 1914 року в Олександрівську сформували і розквартирували запасний батальон, незабаром із „запасних ратників ополчення” міста і повіту сформували 73, 74 та 75 Катеринославські піші дружини.

З початком війни розпочалася мілітарізація економіки. Підприємства, що виконували військові замовлення, у першу чергу отримували сировину та паливо. Власникам військових виробництв дозволили продовжувати робочий день для працівників, залучати до важкої праці дітей та підлітків, літніх людей, жінок, використовувати працю військовополонених.

Цілий ряд місцевих підприємств почали випускати продукцію для військових потреб. Для потреб фронту виготовлялися кінні повозки, санітарні двоколки, похідні кухні, корпуси снарядів, мін, гранат тощо. Так, наприклад, завод землеробських машин і знарядь Товариства А.Я. Коппа в Олександрівську тільки у 1916 році виготовив для армії 316 бомбометів.

Із прифронтових територій до тилових губерній евакуювалися промислові підприємства, матеріальні цінності. У 1914 році з Варшави до Олександрівська було перебазовано авторемонтні майстерні 3-го відділення Центральних автомайстерень, а в 1915 році – завод акціонерного товариства „Борман, Шведе і Ко ” . У 1916 році з Петрограда до Олександрівська було евакуйовано завод авіаційних моторів акціонерного товариства ДЕКА (тепер – ВАТ „Мотор Січ”). У цьому ж році з Риги було перевезено дротово-цвяховий завод (тепер – ВАТ „Сталепрокатний завод”).

У зв'язку із зростанням військового виробництва, для якого були потрібні робочі руки, прибуттям великої кількості біженців та евакуйованих зростає чисельність населення Олександрівська та інших міст краю. Протягом 1914-1917 рр. населення Олександрівська збільшилось майже на 10 тис. і склало наприкінці 1916 р. 72,9 тис. осіб.

Умови життя населення в умовах війни значно погіршились. Скорочення виробництва сільськогосподарської продукції та значне підвищення попиту на неї призвели до зростання цін. У 1915 році Олександрівська міська дума спробувала встановити граничні ціни на товари першої необхідності (пшеницю, картоплю, сіль, цукор, яйця, вугілля і т.д.). Однак фіксовані ціни не вдалося втримати і вони знову почали зростати.

У результаті переорієнтації промисловості значно зменшився випуск мирної продукції. Значна кількість підприємств була змушена припинити свою роботу через нестачу сировини, палива, робочих рук. За 1915 рік з 80 підприємств, які перебували під наглядом фабричної інспекції в м. Олександрівську, 16 підприємств не працювали цілий рік, частина підриємств закривалася на деякий час протягом року. Без роботи залишилось 20,5 відсотків робітників.

Підвищенню соціальної напруги у краї сприяли й інші фактори. До них можна віднести розквартирування на території краю військових частин, утримання яких стало тягарем для місцевого населення, накопичення біля залізничних станцій вантажів, підвезення яких стало однією з повинностей жителів, зростання кількості біженців та евакуйованих (їх влаштування вимагало вирішення цілого ряду проблем – забезпечення житлом, харчуванням, медичним обслуговуванням, роботою), велика кількість загиблих і поранених під час війни і т.д.

Все це призводило до зростання антивоєнних настроїв у краї. Свідченням цього стало збільшення кількості антивоєнних страйків та інших проявів невдоволення владою. Особливо бурхливим стало зростання антивоєнних та революційних настроїв на початку 1917 року.

У лютому 1917 року у Російській імперії перемогла демократична революція. Влада перейшла до Тимчасового уряду, який був сформований як перехідний орган. Подальшу долю державного усрою повинні були вирішити Установчі збори.

Інформація про події у Петрограді досить швидко дійшла до Олександрівська. 4 березня мітинг на підтримку демократичного ладу зібрався біля будинку Земської управи Олександрівська (тепер – будинок обласного краєзнавчого музею).

Після Лютневої революції влада на місцях Тимчасовим урядом була передана головам губернських земських управ – губернським комісарам. У своїй діяльності вони спиралися на вже існуючі органи місцевого самоврядування та громадські комітети, що виникли в перші дні після революції.

В Олександрівську вибори до міського громадського комітету відбулись у березні 1917 року. Вже у липні 1917 року відбулись вибори до Олександрівської міської думи. У результаті виборів в Олександрівську думу перемогу отримав соціалістичний блок (до нього входили російські меншовики та есери). За них проголосували майже 60 відсотків виборців. Друге і третє місце поділили між собою єврейський та український соціалістичний блок.

Паралельно зі створенням громадських комітетів та інших органів місцевої влади, на які спирався Тимчасовий уряд, на місцях утворюються Ради робітничих і солдатських депутатів. 3 березня Рада робітничих і солдатських депутатів була створена в Бердянську, 4 березня – в Мелітополі, 8 березня - в Олександрівську. Абсолютну більшість у місцевих радах отримали партії меншовиків, есерів, „Бунд” (одна з єврейських національних партій).

На території краю були також проведені вибори до Всеросійських та Українських Установчих зборів. Вибори до Всеросійських Установчих зборів відбулись у листопаді 1917 року. В Олександрівську 26 відсотків учасників виборів проголосували за більшовиків, 23 відсотки віддали свій голос за список українських есерів та соціал-демократів, 18 відсотків підтримали єврейські національні партії. По всьому Олександрівському повіту перемогу отримали українські національні партії. Вибори до Українських Установчих зборів відбулись з 27 по 29 грудня 1917 року. У результаті в Олександрівську перше місце посіли більшовики, друге – українські соціал-демократи, третє – кадети. Результати цих виборів стали свідченням того, що у Запорізькому краї зростала популярність як більшовиків так і українських соціалістичних партій, вплив інших партій значно зменшився.

Населення Запорізького краю було поінформоване про події, які відбувались у Києві. Широкий відгук отримали створення Центральної Ради, проголошення Першого та Другого Універсалів. Події Української національно-демократичної революції (весна-осінь 1917 року) знайшли відображення і в Олександрівську. У Запорізькому краї активно діяли українські національні партії, у першу чергу УСДРП та УПСР. Яскравим прикладом активізації українського національного життя було відновлення діяльності товариства „Просвіта”. Вже 24 березня 1917 року в Олександрівську було створено місцеву організацію „Просвіти”. У перший же день до неї вступило близько 150 осіб. Ще одним проявом активізації національного руху стало формування загонів місцевої самооборони – „вільного козацтва”. У жовтні 1917 року в Олександрівську розпочалося формування двох куренів „вільного козацтва” – „Січ” та „Хортиця”.

Після повалення Тимчасового уряду та захоплення влади у Петрограді більшовиками Центральна Рада 7 листопада 1917 року оприлюднила свій ІІІ Універсал про створення Української народної республіки у складі 9 українських губерній.

В Олександрівську міська дума засудила захоплення влади більшовиками. Однак більшовики Олександрівська були на той час вже досить серьйозною силою. Вони взяли курс на збройне захоплення влади у місті. На допомогу місцевим більшовикам прибув загін з Києва під командуванням більшовика О. Анисимова. З метою стабілізувати ситуацію у місті до Олександрівська прибули війська Центральної Ради, частини 48-го донського козачого полку, кавалерийські ескадрони кримських татар. Місто також захищали загони „вільного козацтва”.

Бої між військами Центральної Ради та більшовиками тривали в Олександрівську з 12 по 15 грудня і завершились перемогою військ Центральної Ради. Однак досить скоро більшовики отримали підкріплення (на допомогу підійшли загони балтійських матросів, червоногвардійців з Москви, Петрограда та Катеринослава), бої поновилися. У результаті 2 січня 1918 року в Олександрівську було встановлено владу більшовиків.

Після встановлення радянської влади більшовики розпочали політику, спрямовану на докорінну зміну існуючих соціально-економічних відносин. Розпочалася конфіскація великих та середніх промислових підприємств. Так 21 січня 1918 року було конфісковано завод ДЕКА. Розпочалися конфіскації, контрибуції, реквізиції майна, будинків промисловців, купців, домовласників.

Однак у результаті вторгнення австро-німецьких військ радянська влада на Україні була повалена. Вже 18 квітня 1918 року, після важких боїв, австро-німецькі війська увійшли до Олександрівська. У краї було відновлено владу Центральної Ради, яку пізніше змінила влада гетьмана П. Скоропадського. Однак П. Скоропадський не зміг довго утриматись при владі. В Україні розпочалося антигетьманське повстання, яке очолила Директорія.

У 20-х числах листопада 1918 року Олександрівськ захопили війська Директорії. Це були частини Катеринославського республіканського коша під командуванням М. Горобця. Але у грудні 1918 року в Олександрівську знову було встановлено владу більшовиків.

Новим претендентом на захоплення влади у краї стали білогвардійці. Війська Добровольчої армії генерала А. Денікіна, захопивши 4 травня Луганськ, стали тіснити махновські та червоноармійські частини на північ. 10 липня денікінці захопили Олександрівськ. Політика нової влади (терор, реквізиції, примусова мобілізація до армії, повернення землі попереднім власникам і т.д.) призвела до зростання невдоволення населення та активізації повстанського руху. Створювались загони як радянського так і махновського спрямування.

У результаті махновці у жовтні 1919 року змогли накопичити значні сили та завдати дошкульних ударів денікінським тилам. Під їх контролем опинилась величезна територія, зокрема Кривий Ріг, Нікополь, Олександрівськ, Мелітополь, Каховка, Маріуполь, Катеринослав. У результаті такі дії махновців створили сприятливі умови для контрнаступу Червоної армії.

Контрнаступ радянських військ розпочався 11 жовтня 1919 року. Наприкінці грудня червоні частини вступили на територію контрольовану махновцями. Подолавши, багато у чому завдяки допомозі махновців, війська Денікіна радянське командування майже зразу почало шукати шляхи до знищення махновського руху.

Для того щоб відірвати махновців від їх бази радянське командування видало наказ про відправку махновської армії на польський фронт. 8 січня 1920 року Реввійськрада махновців, яка знаходилась тоді в Олександрівську, отримала відповідний наказ. У свою чергу Н. Махно висунув вимогу визнати автономію Катеринославської і Таврійської губернії та підписати військовий договір між махновцями та Червоною армією. Така позиція не задовольнила більшовицьке керівництво. Вже 9 січня Н. Махно та його прибічники були оголошені поза законом. Протягом зими 1920 року на території Запорізького краю було відновлено радянську владу. Махновські загони були розгромлені, значною мірою через те, що рядові повстанці досить часто просто не бажали воювати з радянськими військами, не вбачаючи у них загрози.

Навесні 1920 року у Запорізькому краї у черговий раз розгорнулося активне радянське державне будівництво. Однак його зірвав наступ білогвардійців, які до цього змогли утриматися в Криму. На той час головнокомандуючим замість А. Денікіна було призначено П. Врангеля.

Перша спроба врангелівського наступу була здійснена 14 квітня, коли біля Кирилівки висадився невеликий білогвардійський десант, але цього разу радянські війська змогли відбити напад. Черговий наступ відбувся вже у червні 1920 року. 6 червня у Кирилівці висадився десант очолюваний Я. Слащовим, 7 червня 1-й корпус Кутепова вирвався через Перекоп з Криму і розпочав свій наступ.

До 12 червня білогвардійці змогли захопити Північну Таврію. Перші контрудари Червоної армії не принесли результату. Білогвардійським частинам навіть вдалося розгромити кінну групу під командуванням Д. Жлоби. Однак вже у ніч на 7 серпня Червона армія знову перейшла у наступ та переправившись через р. Дніпро біля Каховки атакувала корпус Слащова. 1 вересня частини Червоної армії знову відтіснили, але вони змогли утримати Каховський плацдарм. Саме цей плацдарм у майбутнього став місцем основного прориву врангелівського фронту та поворотним пунктом всієї військової кампанії.

12 вересня Врангель направив головний удар на Олександрівську групу радянських військ. 19 вересня білогвардійці зайняли Олександрівськ та Оріхів, 23 вересня – Синельникове, 29 вересня вони вже були у межах Донбасу. Однак це були вже останні успіхи білогвардійських військ. У жовтні 1920 року Руська армія П. Врангеля зазнала відчутних поразок та розпочала відступати до Криму.

У цих боях союзниками Червоної армії знову стали махновці, які головну загрозу для себе вбачали саме у білогвардійцях. У результаті радянську владу на території Запорізького краю було відновлено. Вже після захоплення Криму та остаточної поразки білого руху на півдні більшовики у черговий раз розірвали угоду з махновцями. У ход і важких боїв, залучивши значну кількість військ, більшовикам вдалося остаточно розгромити махновський рух. Громадянська війна на території Запорізького краю завершилася перемогою більшовиків.

На початку 20-х років минулого століття починається період поступового відродження Олександрівська після років громадянської війни. У 1921 році місто отримало свою теперішню назву – Запоріжжя. 23 березня 1921р. постановою ВУЦВК місто Олександрівськ було перейменовано в місто Запоріжжя, а губернію – в Запорізьку (Постанова ВУЦВК від 23 березня 1921 року “Про перейменування Олександрівської губернії в Запорізьку, міста Олександрівська в місто Запоріжжя”).