Шевченківський Псалтир

Шевченківський Псалтир.

Псалтир завжди був улюбленою книгою в українському народі. Він духовно збагачував наших предків і, поруч з книгами життя святих, становив обов’язкове читання не лише для духовенства, але і для всього божого народу, який знаходив у ньому мудрість для життя. Крім використання псалтиря у богослужіннях, його читали як буквар: з нього вчилися письменності, граматики. Чимало пісень і творів було написано подихом Псалтиря. Тому ми находимо у творчості Тараса Шевченка переспів Давидових Псалмів.



Рано навчившись читати, тексти Священного Писання Шевченко знав дуже добре, особливо із Псалтиря, а також із акафістів та житій святих, розумів зміст старослов’янських слів, тлумачив їх українською мовою. У повісті «Княгиня» (Тарас Шевченко. ПЗТ: в 12 томах.- К.,- 2003.- Т.3., – С.156), згадуючи своє дитинство, навчання в дяківській школі, участь у церковних службах, писав: «Я знав майже весь Псалтир напам'ять і читав її (як говорили слухачі мої) виразно, т. Е. Голосно. Внаслідок такого мого успіху не був у селі похований жоден небіжчик, над яким би я не прочитав Псалтирі. За прочитання Псалтиря я отримував книш і копу грошима. Гроші я віддавав учителеві як його дохід, і він вже від щедрот своїх приділяв мені п'ятака на бублики, і це був один-єдиний джерелом мого існування. При таких, можна сказати, помірних доходах я не міг жити відкрито і одягався навіть не франтувато, як пристойно званню школяра; ходив я постійно в сіренької дірявій свитці і в вічно брудною беззмінною сорочці, а про шапку і чоботях і згадки не було ні влітку, ні зимою. Одного разу дав мені якийсь мужик за прочитання Псалтиря на Пришва ремінь, та й то від мене вчитель відібрав як свою власність. »Гнат Бондаренко – шкільний товариш Шевченка, згодом церковний титар у Кирилівці - згадував: «Відомо, що Тарас Григорович учився грамоти в місцевого дячка.

Після вивчення «азбуковника» Тарас Григорович перейшов до читання Псалтиря. Приходячи додому після уроків, Шевченко довго просиджував над псалмами, захоплюючись їхньою поезією, декламуючи їх уголос» (Спогади про Тараса Шевченка.- Київ,1982.- С.26). У грудні 1845 року у В’юнищі Шевченко написав цикл віршів «Псалми Давидові» (автограф у книзі «Три літа» з назвою «Давидові псалми» та датою «19 декабря 1845, Вьюнища» ). Це його перша спроба переспіву біблійних текстів, а саме десяти псалмів із Псалтиря – 1, 12, 43, 52, 53, 81, 93, 132, 136, 149-го. Псалми 12, 53, 132-й вперше були надруковані в «Граматці» Пантелеймона Куліша в Санкт-Петербурзі в 1857 році, а цілком – у «Кобзарі» 1860 року. Того ж року, під назвою «Псалми Давидові», – окремим виданням. Шевченка біблійні псалми приваблювали високою патетикою, гострими інвективами проти зла, користолюбства, всілякої неправди, утвердженням високих етичних норм, ідеями рівності «убогих» і «багатих» перед Богом, неминучого покарання «злотворящих». Продовжуючи традицію використання псалмів у польській літературі (Ян Кохановський), а також у російській поезії XVIII — XIX ст. (Михайло Ломоносов, Гаврило Державін, Іван Крилов, Микола Язиков, поети-декабристи), Шевченко сповнив їхню релігійну форму новим змістом і надав їм актуального звучання, не прагнучи при цьому точно відтворювати біблійний текст.

Завдяки саме Шевченкові в український літературний дискурс уперше був уведений «високий» жанр віршованого переспіву псалмів.

Псалми, Псалтир Шевченко згадував у багатьох своїх поезіях, зокрема, «До Основ’яненка», в поемах «Катерина», «Марія», повісті «Наймичка».

1
Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду, І не стане на путь злого, І з лютим не сяде. А в законі Господньому
Серце його й воля
Навчається, і стане він, Як на добрім полі
Над водою посажене
Древо зеленіє, Плодом вкрите. Так і муж той
В добрі своїм спіє, А лукавих, нечестивих
І слід пропадає, Як той попіл над землею
Вітер розмахає. І не встануть з праведними
Злії з домовини, Діла добрих оновляться, Діла злих загинуть.


12
Чи Ти мене, Боже милий, Навік забуваєш, Одвертаєш лице Своє, Мене покидаєш? Доки буду мучить душу
І серцем боліти? Доки буде ворог лютий
На мене дивитись
І сміятись!.. Спаси мене, /359/
Спаси мою душу, Да не скаже хитрий ворог:
«Я його подужав». І всі злії посміяться, Як упаду в руки, В руки вражі, спаси мене
Од лютої муки. Спаси мене, помолюся
І воспою знову
Твої блага чистим серцем, Псалмом тихим, новим.


43

Боже, нашими ушима
Чули Твою славу, І діди нам розказують
Про давні кроваві
Тії літа: як рукою
Твердою Своєю
Розв’язав Ти наші руки
І покрив землею
Трупи ворожі. І силу
Твою восхвалили
Твої люде і в покої, В добрі одпочили, Славя Господа!.. А нині!..
Покрив єси знову
Срамотою свої люди, І вороги нові
Розкрадають, як овець, нас
І жеруть!.. Без плати
І без ціни оддав єси
Ворогам проклятим. Покинув нас на сміх людям, В наругу сусідям, Покинув нас, яко в притчу
Нерозумним людям. І кивають, сміючися, На нас головами, І всякий день перед нами
Стид наш перед нами. Окрадені, замучені, /360/
В путах умираєм, Не молимось чужим богам, А Тебе благаєм:
Поможи нам, ізбави нас
Вражої наруги, Поборов Ти першу силу, Побори ж і другу, Ще лютішу!.. Встань же, Боже, Вскую будеш спати, Од сльоз наших одвертатись, Скорби забувати! Смирилася душа наша, Жить тяжко в оковах! Встань же, Боже, поможи нам
Встать на ката знову.

52
Пребезумний в серці скаже, Що Бога немає, В беззаконії мерзіє, Не творить благая. А Бог дивиться, чи є ще
Взискающий Бога. Нема добретворящого, Нема ні одного. Коли вони, неситії
Гріхами, дознають? Їдять люди замість хліба, Бога не згадають, Там бояться, лякаються, Де страху й не буде. Так самі себе бояться
Лукавії люде. Хто ж пошле нам спасеніє, Верне добру долю? Колись Бог нам верне волю, Розіб’є неволю. Восхвалимо Тебе, Боже, Хваленієм всяким; Возрадується Ізраїль
І святий Іаков. /361/
53
Боже, спаси, суди мене
Ти по Своїй волі. Молюсь, Господи, внуши їм
Уст моїх глаголи. Бо на душу мою встали
Сильнії чужії, Не зрять Бога над собою, Не знають, що діють. А Бог мені помагає, Мене заступає
І їм правдою Своєю
Вертає їх злая. Помолюся Господеві
Серцем одиноким
І на злих моїх погляну
Незлим моїм оком.

81
Меж царями-судіями
На раді великій
Став земних владик судити
Небесний Владика.
«Доколи будете стяжати
І кров невинну розливать
Людей убогих? а багатим
Судом лукавим помагать? Вдові убогій поможіте, Не осудіте сироти
І виведіть із тісноти
На волю тихих, заступіте
Од рук неситих». Не хотять
Познать, розбити тьму неволі, І всує Господа глаголи, І всує плачеться земля. Царі, раби — однакові
Сини перед Богом, І ви вмрете, як і князь ваш
І ваш раб убогий. Встань же, Боже, суди землю
І судей лукавих. На всім світі Твоя правда. І воля, і слава. /362/


93
Господь Бог лихих карає —
Душа моя знає. Встань же, Боже, Твою славу
Гордий зневажає. Вознесися над землею
Високо, високо, Закрий славою Своєю
Сліпе горде око. Доки, Господи, лукаві
Хваляться, доколи
Неправдою? Твої люди
Во тьмі і неволі
Закували... Добро Твоє
Кров’ю потопили, Зарізали прохожого, Вдову задавили
І сказали: «Не зрить Господь, Ніже теє знає». Умудрітесь, немудрії, Хто світ оглядає, Той і серце ваше знає
І думи лукаві. Дивітеся ділам Його, Його вічній славі. Благо тому, кого Господь
Карає меж нами, Не допуска, поки злому
Ізриється яма. Господь любить свої люди, Любить, не оставить, Дожидає, поки правда
Перед ними стане. Хто б спас мене од лукавих
І діющих злая? Якби не Бог поміг мені, То душа б живая
Во тьмі ада потонула, Проклялась на світі. Ти, Господи, помагаєш
По землі ходити. Ти радуєш мою душу
І серце врачуєш, /363/
І пребудет Твоя воля
І труд Твій не всує. Вловлять душу праведничу,

Кров добру осудять. Мені Господь пристанище, Заступником буде, І воздасть їм за діла їх
Кроваві, лукаві, Погубить їх, і їх слава
Стане їм в неславу.

132
Чи є що краще, лучше в світі, Як укупі жити, Братам добрим добро певне
Пожить, не ділити? Яко миро добровонне
З голови честної
На бороду Аароню
Спадає росою
І на шитії омети
Ризи дорогої; Або роси Єрмонськії
На святії гори
Високії Сіонськії
Спадають і творять
Добро тварям земнородним, І землі, і людям, —
Отак братів благих своїх
Господь не забуде, Воцариться в дому тихім, В сім’ї тій великій, І пошле їм добру долю
Од віка довіка.

136
На ріках круг Вавилона, Під вербами в полі, Сиділи ми і плакали
В далекій неволі
І на вербах повішали
Органи глухії, /364/
І нам стали сміятися
Едомляне злії:
«Розкажіть нам пісню вашу, Може, й ми заплачем. Або нашу заспівайте, Невольники наші». Якої ж ми заспіваєм?..
На чужому полі
Не співають веселої
В далекій неволі. І коли тебе забуду, Ієрусалиме, Забвен буду, покинутий
Рабом на чужині. І язик мій оніміє, Висохне, лукавий, Як забуду пом’янути
Тебе, наша славо. І Господь наш вас пом’яне, Едомськії діти, Як кричали ви: «Руйнуйте, Руйнуйте, паліте
Сіон святий!» Вавилоня
Дщере окаянна! Блаженний той, хто заплатить
За твої кайдани! Блажен! блажен! Тебе, злая, В радості застане
І розіб’є дітей твоїх
О холодний камень.
149
Псалом новий Господеві
І новую славу
Поспоєм честним собором, Серцем нелукавим; Во псалтирі і тимпані
Воспоєм благая, Яко Бог кара неправих, Правим помагає. Преподобнії во славі
І на тихих ложах /365/
Радуються, славословлять, Хвалять ім’я Боже, І мечі в руках їх добрі, Острі обоюду, На отмщеніє язикам
І в науку людям. Окують царей неситих
В залізниє пута
І їх славних оковами
Ручними окрутять, І осудять губителей
Судом своїм правим. І вовіки стане слава, Преподобним слава.

Використаний матеріал:
«Молитовний псалтир» – видавництво "Свічадо" 2007 рік. Етимологія та історія української мови
Література про текст
Енциклопедія українознавства:У 10 томах,- Т.7.- Львів.- 1998.- С.2408