Сайт селища Зарічне

Зарічне – селище міського типу та районний центр Рівненської області. До 1946 р. селище називалось Погост або Погост Зарічний. Слово «погост» відноситься до періоду Київської Русі та означає окремий двір, де зупинявся князь подорожуючи своїми володіннями. Частина «Зарічний» вказує на розташування цього двору на березі Стиру. Статус с.м.т. надано в 1959 р.

За колишньою назвою Зарічного – Погост можна припустити  виникнення поселення за часів Київської Русі. Така думка цілком слушна, оскільки, в грамоті на дозвіл вести торгівлю купцю Терешковичу від 27 вересня 1480 р. Погост записаний як містечко. Автори польськомовного «Словника географічного Польщі» наводять дані про існування в межах містечка давніх городищ, які можна датувати Х ст.

Впродовж декількох століть Погост називався містечком лише з огляду на те, що більшість жителів займались ремеслами або веденням торгівлі. В середині 1500-х рр. тут було близько 20 будинків.

Розвиток Погоста гальмувався від частих пожеж, а також він зазнавав великих руйнувань під час козацьких воєн. Саме тому декілька разів йому надавали звільнення від сплати мит: у 1655 р. – Яном Казимиром, в 1672 р. – Михайлом Вишневецьким, в 1761 р. – Авґустом ІІІ.

До поділів Польщі Погостом  володіла королева Бона, пізніше містечко перейшло у власність родини Збаразьких та Нелюбовичів. За часів Російської Імперії власниками Погоста був фельдмаршал Микола Рєпнін-Волконський та поміщик Церпітський.

З ХІХ ст. за містечком все більше вкорінюється назва Погост Зарічний, саме на цей період припав активний розвиток поселення. Сприяв цьому притік єврейського населення. Наприкінці ХІХ ст. юдеї мали в містечку синагогу.  З промислових підприємств працювла винокурня та декілька водяних млинів.

За часів Польщі Зарічне не відігравало ніякої важливої ролі в житті регіону, це було одне із сіл Поліського воєводства. З першим приходом радянської влади район спочатку було створено з центром в Морочному і лише після Другої  світової війни було утворено Зарічненський район.

До 1985 р. Зарічне фактично лишалось відрізаним від цивілізації, єдина дорога брукована поганою бруківкою була із Дубровиці, а міст через Стир перебував у аварійному стані. З селищем існувало авіаційне сполучення, були регулярні рейси із Рівного та Пінська.

Головна перлина Зарічного, відома не лише в Україні, але й в світі так звана «кукушка» - вузькоколійна залізниця Антонівка-Зарічне. Це найбільша вузькоколійна залізниця в Україні, її довжина 106 км., також вона одна з 3-х, на якій існує пасажирський рух. Залізницю почали будувати орієнтовно в 1895 р. Спочатку вона використостовувалась для перевезення деревини та торфу. З промисловою метою залізницю використовували в радянський час. З економічною кризою в Україні для перевезення вантажів її фактично не використовують. В житті Зарічненського району дотепер залізниця Антонівка-Зарічне відіграє важливу роль. Вона лишається єдиним засоб зв’язку для жителів Полісся з цивілізацією. На цій гілці існує унікальний залізничний міст довжиною 153 м. через Стир. Його було побудовано ще на початку ХХ ст. і з тих пір фактично не змінювався. Окрім цього моста є ще близько 30 дерев’яних через менші річки і потоки.  

Серед відомих уродженців Зарічного сучасний  український історик, соціолог та етнолог Володимир Євтух. Після закінчення Київського університету Володимир Євтух працював викладачем, був на дипломатичнеі роботі. Володимир Борисович – автор понад 350 наукових праць, головним чином з етнології та етнополітики.