Сайт села Городище

карта Городище
Область: Львівська область
Район: Стрийський район
Село: Городище
Населення: 495 осіб
Щільність населення: 238 осіб/кв. км.
Поштовий індекс: 81726
Телефонний код: +380 3239
Координати: 49°26'19″ пн. ш. 24°16'32″ сх. д.
Висота над рівнем моря: 252 м.
Площа: 2.08 кв. км.
Річка, озеро (море): р. Рудка, р. Боберка, Отиневичський ставок
Рік заснування: 1440 р.

Сільська рада

Адреса: с. Жирова, вул. Січових Стрільців, 14
Телефон: 55-3-22

Городище – одне з сіл Жидачівського району на Львівщині. Розташоване воно на березі Отиневицького ставу. Раніше село мало назву Городище Королівське, по інший бік ставу лежало село Городище Центнарівське (тепер с. Городищенське). Назва Городище дуже поширена серед населених пунктів по всій Україні і вказує на існування на цьому місті давнього поселення. Перші письмові згадки про село датуються 1440 р.

Давню історію Городища відтворює легенда, яку записав фотограф Роман Лукашівський і переповів Миронові Кордубі. На гористих полях поблизу сучасного села існувало місто Заграда. Воно було прикордонним пунктом між Звенигородським і Галицьким удільними князівствами, як важливий торгівельний центр. Заграда мала добрі муровані укріплення, дві брами, в середині міських стін окрім осель містян було декілька церков. Тут також був замок, за переказами, королівський. На місці замку пізніше побудували сільську церкву.

Давня Заграда впала під натиском татарських ординців. Попри те, що жителі героїчно оборонялися, значно переважаючі сили противника проламали обидві брами і вдерлися до міста. Багато жителів було порубано, а молодь забрано в ясир. Ще одна легенда розповідає, що серед бранців були дві дівчини: Катруся і Маруся. Вони були надзвичайної краси, тому впали в око самому ханові. Коли хан і його оточення поснули після переможного бою, дівчата всім їм постинали голови. На ранок татари застали старшин мертвими і кинулися за втікачками, та коли вони тільки наблизилися до дівчат, ті провалилися крізь землю. На цьому місці в яру Кубань почало бити джерело, а дівчата стали русалками. Взятий ясир татари не погнали на чужину, а вбили на березі озера. З їхньої крові почали бити червоні мочарі, тому озеро отримало назву Червоне.

Завдяки актовим книгам львівських архівів можна встановити прізвища власників Городищав Середньовіччя і в пізніші часи: Моравці, Дамбські, Центнери, Жевуські, Забельські та Бохенські. В 1848 р. у Галичині було скасовано панщину, тоді в селі встановили пам’ятний знак. Оскільки це був хрест, тому радянські активісти в 50-60-х рр. його знесли. Відновили знак вже в 1990-х рр.

Важлива подія в житті села відбулася в 1887 р., коли було відкрито філіальну школу. Розташовувалася вона в звичайній сільській хати. В 1912 р. для школи було побудовано спеціальне приміщення, тут вона розташовується і донині.

На початку ХХ ст. розпочався культурний розвиток села. Спочатку було відкрито читальню товариства «Просвіта», трохи згодом почав діяти спортивний осередок «Січі», який також виконував функції добровільної пожежної дружини.

Великих втрат село зазнало під час років воєнних лихоліть, багато жителів були репресовані в радянський час. В 1948 р. в селі було організовано колгосп «Червоне поле», пізніше його було об’єднано з Ходорівським.

Найвідоміший уродженець села – Григорій Микитей. Після закінчення філософських студій у Віленському університеті займався дипломатичною, а згодом державницькою роботою в УНР та ЗУНР. За часів Польщі мешкав у Львові де викладав у навчальних закладах та займався редакторською працею.

Єдина пам’ятка села – дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці. Збудована вона в 1898 р. на місці більш давнього храму. Церква має традиційну для Галичини побудову – хрещата у плані. На захід від церкви розташована дзвіниця.

Історія активності
Городище
Опубліковано 1 рік тому
відвідував(-ла)