Сайт села Словіта

Село Словіта розташоване при трасі Львів-Тернопіль. Словітській сільській раді підпорядковані с. Якторів, Мазів та х. Малинна. Під сучасною назвою в документах село фігурує з 1485 р. Щодо походження назви населеного пункту, то достеменно нічого не можна сказати. Одначе прослідковуються певні паралелі з назвою м. Славута на Хмельниччині. Щодо назви останнього є кілька легенд. Найбільш імовірно, що спочатку назва Словіта була пов’язана з такими словами як: «слава», «славити», «славний». Не слід також відкидати версію утворення назви від одного із слов’янських імен з основою «слав»: Ярослав, Святослав, Мирослав, Дзвенислав і т. д. Деякі письмові джерела Словіту також називають Слобідкою.

Найдавніші археологічні знахідки на території теперішнього села датуються ще епохою бронзи. В ранньослов’янський час тут вже існувало повноцінне поселення. Особливо багато знахідок цього періоду було виявлено в різний час селянами у підніжжях Святої гори.

Вперше про с. Словіту згадано під 1485 р. в одному з актів королівської Канцелярії Мова йде про надання привілеїв на село Катерині Костелецький. Не маючи добрих укріплень село ставало жертвою татарських набігів. Один з них був такий масштабний, що всіх загиблих довелося поховати у великій спільній могилі.

Під час одного з нападів татар був вщент зруйнований василіанський жіночий монастир, який вже існував в ХVI ст. Монахині відбудували свою обитель аж в 1616 р. Документи Центрального історичного архіву (м. Львів) досить повно відтворюють життя цього духовного осідку впродовж кількох століть.

За часів Австро-Угорської імперії селян нещадно експлуатували на відбуванні панщини. Навіть її скасування не принесло бажаного полегшення, селяни повставали проти сваволі багатих землевласників і палили їхні маєтності.

Не найкращим було життя словітських селян за Польщі. Попри існування в селі школи, багато жителів Словіти і округи лишалися неписьменними. Вияви українства зазнавали утисків з боку польської влади. Та навіть в таких непростих умовах у Словіті діяв осередок товариства «Просвіта», який мав невелику бібліотечку та ставив аматорські вистави.

Під час Другої світової війни деяких жителів села було розстріляно німецькими окупантами, деякі загинули на фронтах, обороняючи рідний край. Найбільший розквіт Словіти припав на радянські часи, село було електрифіковано, тут працював колгосп, дві цегельні та пилорама.

У Словіті збереглися будівлі василіанського монастиря, які датуються 40-ми рр. ХІХ ст. Монастирська каплиця унікальна тим, що в ній нещодавно було відкрито фреску пензля самого Василя Бойчука. Як відомо, митець в 1910-1914 рр. проживав у Львові і за проханням Іларіона Свєнцьцького робив реставрацію ікон. За якоїсь потреби він на деякий час переїхав до Словіти де й здійснив згаданий розпис.

Вже трохи більше, як 10 років у Словіті діє шкільний музей. Ще в далекому 1968 р. вчитель школи Микола Янішевський заснував народний музей. Після його смерті не знайшлось ентузіастів, які б продовжили почату справу. Музейні експонати переходили з рук в рук, за кілька десятиліть багато цінних речей було втрачено. На початку 90-х рр. почалася робота з відродження музею. Наразі він займає дві кімнати. Серед експонатів археологічні знахідки, речі домашнього вжитку, стародруки, ікони, військова амуніція. Деякі стенди розповідають про видатні родини села та про славних уродженців Словіти і околиць.