Сайт селища Щирець

Щирець – одне з найдавніших міст Руської держави, воно відоме ще з ХІІ ст. Міський статус Щирець має з 1397 р., однак в 1918-1939 рр. його втратив. Статус селища міського типу було надано в 1940 р. Щодо назви містечка є дві популярні версії. Через Щирець протікає річка. Раніше вона була повноводною і багатою на рибу. Місцеві люди говорили «щира на рибу», відтак поселення отримало назву Щирець. Інша версія повідомляє, що тутешні люди були напрочуд щирими.

Вперше Щирець згаданий в літописі під 1126 р. як місце переговорів двох братів, князів Володимира і Ростислава, щодо об’єднання трьох руських князівств: Звенигородського, Перемишльського і Теребовлянського в одне.

Розвиток Щирця в наступні століття був пов'язаний з тим, що містечко опинилося на так званому «соляному» торгівельному шляху з Дрогобиччини. Щирець не лише отримує Магдебурзьке право, але й стає центром однойменного повіту. Ці факти свідчать, про вагоме становище містечка в тодішній Галичині.

Найнесприятливіші для Щирця були XVI–XVII ст., коли містечко потерпало від спустошливих татарських набігів та пожеж. Найбільший напад татар стався в 1516 р., за королівським указом щирецьке міщанство було звільнене від оплати податків на 8 років.

На початку 1700-х рр. у Щирці розпочинається розвиток промисловості. Поклади гіпсу дозволили закласти тут підприємства з його видубутку і випалювання вапна. Наприкінці XVII ст. в околицях Щирця почали селитися німці. Менонітська колонія Розенберґ (в перекладі – Трояндова Гора) або Новий Щирець спочатку мала статус передмістя, а згодом стала окремим населеним пунктом. Водночас виникла ще одна німецька колонія – Острів. Наприкінці ХІХ ст. життя в Щирці пожвавило відкриття залізниці Львів-Стрий.

Великих руйнувань Щирцю завдала Перша світова війна, коли вигоріла майже половина містечка. Щойно місто почало відбудовуватися, як на Галичину прийшло чергове лихо – Друга світова. Воєнні катаклізми спричинилися до того, що містечко вилюдніло і за кількістю жителів (1500 осіб) перетворилося у велике село.

В 1939-1941, 1944-1959 рр. існував Щирецький район. Сучасний Щирець – добре впорядковане і перспективне селище. Воно розташоване в якихось 25 км. від Львова, завдяки цьому в селищі активно будуються заможні містяни.

У Щирці народилися два видатні українські малярі – Федір Сенькович та Осип Курилас. Перший з них був учнем Лаврентія Пилиповича. Федір Сенькович відомий як автор робіт для Львівського братства, іконостасу в Грибовичах, ікони «Богоматір Одигітрія» в Ріпневі та інших.

Осип Курилас захопився малюванням ще змалечку, а в 16-літньому віці вже успішно навчався у Художньо-промисловій школі. Під час Першої світової війни воював в легіонах Українських січових стрільців, де написав цілу низку робіт на військову тематику. Відомий також Осип Курилас як автор численних жанрових портретів.

Є у Щирці і новітні Герої. Богдан Ільків – захисник київського Майдану, брав участь у будівництві барикад, патрулюванні вулиць міста у складі Стрийської сотні Самооборони. Богдан Іванович був важко поранений 20 лютого 2014 р. і через два помер в одній із київських лікарень.

Щирець відомий своїми численними пам’ятками часів Середньовіччя. Насамперед це костел. Він походить ще з 1400 р., хоча зазнавав в різний час до десятка перебудов. Костел – цікавий зразок оборонної сакральної архітектури, собою являє трьохярусну, однонавну, прямокутну в плані споруду. Поруч з костелом – мурована дзвіниця.

В центрі містечка розташована Троїцька церква XVI ст. Сучасного вигляду споруда набула після перебудови в ХІХ ст. Щирецька церква – однонавна будівля з пізнішою прибудовою апсиди до північної стіни. При церкві дерев’яна дзвіниця.

На колишній Замковій горі с. Піски, а тепер с. м. т. Щирець існує ще одна святиня – це церква Різдва Богородиці XVI ст. Церква мала оборонне призначення, товщина стін складає 1,8 м. Церква мурована, має імітацію рис романського стилю. Зовнішньо має багато спільних рис із святинею в Городку на Львівщині.

На увагу у Щирці заслуговує також житлова і громадська забудова різних століть.