Сайт селища Східниця

Східниця - одне з гірський курортних містечок Дрогобиччини. Щодо походження назви населеного пункту є досить переконлива легенда. Згідно неї таку назву отримало новостворене поселення, закладене в долині річки, куди з гір почали сходитися і селитися люди. Дехто дотримується думки, що селище свою назву отримало від назви річки Східничанка. До категорії селищ міського типу Східницю було віднесено в 1940 р. Зараз воно підпорядковується Бориславській міській раді.

Результати археологічних розкопок свідчать, що на території сучасного селища ще в часи Київської Русі (Х-ХІ ст.) існувало якесь поселення. Народні оповіді фіксують поселення Золоту Баню, яке було спалене татарами, як і сусідня Тустань. Назва руського містечка могла бути пов’язана із золотими банями тутешньої церкви. Зараз назву Золота Баня носить вулиця селища.

Східницю вперше фіксують акти з XIV ст. Відомо, що під час Національно-визвольної боротьби під проводом Б. Хмельницького село було одним з осередків повстання. Селяни пограбували та спалили панський маєток.

За часів Австрії Східниця лишалася невеликим селом, де проживало заледве півтисячі людей. Працювали два млини та тартак. Лише з 1872 р. поселення почало набувати рис містечок. Це було пов’язане з відкритими нафтоносними родовищами. Довгий час Східниця тримала пальму першості у видобутку нафти на Галичині, тут діяло близько 400 свердловин. Саме тут вперше було застосовано механічні способи буріння свердловин.

Східничани завше відзначалися великою патріотичністю. В буремному ХХ ст. багато з них були в лавах УСС, УГА та УПА. В самому містечку діяли численні українські товариства : «Просвіта», «Союз Українок» та «Сокіл». Активними учасниками культурно-освітнього руху були: Степан Бабенко, Осип Пропів, Михайло Дублевич та Михайло Коцко.

В довоєнний час окрім численних нафтових свердловин в Східниці працював великий тартак, газівня, електрівня, електричний млин. Нижня частина містечка, що називалася Пасічники, була заселена винятково євреями, які тут мали свої численні крамниці. Селяни жили в добротних дерев’яних будинках, а робітника – в кам’яницях.

В 70-х рр. в околицях Східниці були відкрити джерела цілющих мінеральних вод. З 1976 р. містечко почало носити статус Весоюзного курорту. На даний момент відкрито 38 джерел і 17 свердловин мінеральної води різної за хімічним складом. Лише декілька з них відкриті для відвідувачів і використовуються.

Наприкінці ХХ і на початку ХХІ в курортній Східниці почали будуватися різноманітні санаторії, пансіонати та приватні садиби. Найвідоміші з них: «Карпати», «Стожари», «Верховина», «Гуцулка», «Три сини та донька», «Тустань», «Зелений Бір», «Сідус», «Ді Анна», вілла Ігнатієва та пансіонат «Під замком».

Важлива подія в житті Східниці відбулася 1997 р., коли в урочищі Бухів було відкрито пілотну вітряну електростанцію. На її базі тривають дослідження з приводу доцільності будівництва вітрових електростанцій у Карпатах.

Серед відомих уродженців – професор права, спеціаліст в галузі кримінального судочинства Здзіслав Ян Паперовський. Навчався в гімназіях Ясла і Самбора, право студіював у Львівському університеті ім. Яна Казимира. В повоєнний час працював у Любліні, де займався науковою і викладацькою працею.

Мінеральні води у Східниці були відкриті Омеляном Стоцьким. Він походив із Золочівщини, у довоєнний час працював на нафтових свердловинах. Вже в радянський час Омелян Олександрович, як висококваліфікований фахівець очолював різні нафтовидобувні підприємства краю. Вийшовши на пенсію, серйозно зайнявся пошуком і вивченням джерел мінеральних вод. Зараз в Східниці діє меморіальний музей, який висвітлює життєвий та науковий шлях Омеляна Стоцького, а 15 серпня 2014 р. на будинку, де проживав видатний земляк східничани встановили меморіальну дошку.

Найбільша архітектурна окраса і перлина Східниці – церква святих апостолів Петра і Павла, побудована 1902 р. Храм зведений за проектом відомого українського архітектора Василя Нагірного. Особливість будівлі в тому, що над кожною банею розміщений хрест з маленьким куполом.