Сайт міста Галич

Галич - одне з найдавніших давньоруських міст. Пояснення його назви має з десяток версій. Найперший дослідник історії давнього міста І. Шараневич її виводив від імені князя Галиці, який був похований у кургані. Цю версію жваво підхопили М. Грушевський та І. Крип’якевич. Видатний історик Середньовіччя Ян Длугош вважав, що назва міста має безпосередній стосунок до гори Галич, якою могла бути теперішня Замкова гора. Найбільше розповсюдження набула думка про походження назви від галиці (галки), яка зображена на теперішньому гербі Галича. Існують версії походження від назв племен галатів або галлійців; гір чи вершин (литовська, праслов’янська мови); слова «галява» - прогалина посеред лісу; кельтського слова «гал» - сіль. Міські права Галичу було надано в 1374 р.

За даними археологічних розкопок, що кілька разів проводилися в минулому столітті, було встановлено, що Галич як місто існував вже в Х ст. Це було поселення на високому пагорбі з житловою, ремісничою і торгівельною забудовою, оточене ровами і валами. На теренах дитинця вдалося віднайти руїни та фундаменти Успенського собору, під мозаїчною підлогою храму знайдено саркофаг з останками руського князя Ярослава Осмомисла. Встановлено, що в древньому Галичі окрім головного храму існувало ще 12 церков. До укріпленого дитинця прилягало ремісниче поселення, на місці якого знайдені численні майстерні: гончарських, ковальських та ювелірних.

Галич – літописне місто Київської Русі, один з найбільших торгівельних і культурних центрів держави. В свій час було стольним градом Галицького князівства, а пізніше всієї Галицько-Волинської держави. Центр тодішнього міста був на місці с. Крилос.

Галич відомий як місце писання Галицько-Волинського літопису ХІІІ ст. Звідси ж походить одна з найвідоміших рукописних книг Русі – «Галицьке Євангеліє».

Наприкінці ХІV ст. Галич перенесли на місце князівської пристані на Дністрі. З цих пір місто стало центром Галицької землі Руського воєводства. Тоді ж йому було надано Магдебурзьке право.

З Галичем пов’язані повстання українського народу проти польського поневолення. Так, в 1490 р. містом і округою прокотилося повстання під керівництвом Мухи. Під час національно-визвольної боротьби під орудою Б. Хмельницького повстали жителі Вікторова поблизу Галича. «Галицькими Хмельницькими» тут були Гнат та Семен Височани.

Жителі міста брали активну участь в національно-культурному русі на рубежі ХІХ-ХХ ст. У 1875 р. Галич відвідав Іван Франко.

Сучасний Галич – невелике містечко з населенням трохи більше 6000 жителів. Тут немає великих промислових підприємств, діють дві школи та гімназія.

В Галичі довгий час проживав Лев Гузар, дід Любомира Гузара – теперішнього єпископа УГКЦ. Тут він мав нотаріальну практику. В містечку був активним членом українських товариств: «Бесіди», «Бояна» та «Просвіти». Після Першої світової війни разом з родиною жив у сусідньому селі Крилосі.

В священичій сім’ї народився Ксенофонт Охримович. Навчався в гімназіях Тернополя і Станіславова, закінчив Львівський університет. В Дрогобицькій гімназії був одним з вчителів Івана Франка. Ксенофонт Охримович був чільним діячем різноманітних товариств Дрогобича, а також бурмістром цього міста.

З 1994 р. в місті працює Національний заповідник «Древній Галич» - музейний і науковий центр. До складу заповідника входять об’єкти (понад 200) в Галичі, Крилосі, Більшівцях та Шевченковому.

На Галич горі збереглися руїни Старостинського замку. Він відноситься до XII–XIV ст., хоча його дерев’яний попередник існував задовго перед тим. Замок виконував фортифікаційне призначення. За свою довгу історію кілька разів зазнавав руйнувань і перебудов. На даний момент збереглися руїни мурів однієї з веж, рештки стіни та підвальні приміщення замку.

Побудову церкви Різдва в центрі Галича датують ХІІІ-XIV ст. Сучасного вигляду храм набув після реставраційних робіт на початку минулого століття.

Ще з ХІІІ ст. в місті проживала караїмська громада, одна з найчисельніших на галицько-волинських просторах. Тут зберігся давній караїмський цвинтар. Найдавніші поховання датуються серединою XVIII ст.