Сайт города Березно

Березне – місто та районний центр Рівненської області. Це – одне з наймолодших міст України, статус міського поселення надано в 2000 р.  В історичних документах назва поселення частіше всього фігурує як «Андріїв або Березне». Більшість істориків сходиться на думці, що назва Андріїв походить від імені одного з власників – Андрія Федеровича Острожецького. Друга назва вказує на березові ліси, в оточенні яких лежить місто. В часи Середньовіччя також вживались назви Бережне або Береженка, але вони не прижились. Вони вказують на розташування поселення на березі Случа. Статус с.м.т Березне мало в 1957-2000 рр.

Цілком можливо, що Березне існувало ще в ХІІІ ст. Цьому є два свідчення. По-перше, ще в ХІХ ст. було відкрите городище, датоване  ХІІ-ХІІІ ст. Можливо, саме з нього й почало свій розвиток Березне. З іншого боку, на Случі в цей період, як повідомляють літописи, були численні укріплені городища. Одним із них могло бути Березне.

Що ж стосується першої письмової згадки про Березне, то вона відноситься до 1445 р. Саме з неї поки що прийнято вести офіційний відлік існування міста. В епоху Середньовіччя Березне перетворилось на містечко та значний ремісничий центр, належало до Хупківської (Губківської) волості. Великий розвиток у Березному мало ковальство, представників цього ремесла налічувалося аж 80. Як і всі тогочасні міста воно мало укріплення з двома фортечними брамами.

Відомо, що великих прикрощей жителям Березного завдавали королівські жовніри. Вони нападали на березнівських міщан з ціллю легкої здобичі. В історичних хроніках зафіксовано декілька таких сутичок.

За перших років Російської імперії Березне було невеликим містечком, з населенням трохи більше 1000 жителів. За майновим станом переважали кріпаки  тому поселення жило досить бідно, хоча й було центром волості. Ситуація покращилась з середини ХІХ ст., коли тут виникла суконна мануфактура,  пізніше – залізоплавильне підприємство, миловарний завод та скляна ґута. З 1843 р. в містечку відбувалося12 ярмарків щороку, що сприяло ще й торгівельному розвитку Березного.

Скасування панщини  і викуп землі в Березному супроводжувався  сутичками. Волосне правління захищало інтереси поміщика, що викликало незадоволення селян. Непокірних людей зупинили козаки, які квартирувалися в будівлі березнівського волосного правління.

В другій половині ХІХ ст. до Березного починає масово з’їжджатися єврейство. Вони тут засновують декілька млинів і тартаків, цегельню, ґуральню та інші дрібні ремісничі підприємства. Значна кількість іудеїв тримала крамнички. В 1881 р. на Ринку в Березному згоріло декілька десятків магазинів.

Велика пожежа в місті, а пізніше прокладання залізниці, яка опинилась далеко від міста призвели до його занепаду. Сільський характер Березне мало аж до міжвоєнного періоду. Лише в ці роки містечко почало знову розвиватись, стало центром ґміни Рівненського, а з 1925 р. – новоствореного Костопільського повіту. Станом на 1939 р. в Березному було не менше 5550 жителів.

За часів німецької окупації в Березному було винищено близько 3000 євреїв. В перші роки радянської влади українці містечка зазнали репресій, багатьох з них  було відправлено до Сибіру.

Сучасне Березне – перспективне місто з населенням більше 13000 жителів. Тут працює єдина в Україні сірникова фабрика, підприємство «Бімол» (молочні продукти), завод «Еверест» (покрівельні матеріали), а також дрібні підприємства харчової промисловості.

Має Березно також і власний вищий навчальний заклад – Надслучанський інститут Національного університету водопостачання та природокорbстування. Навчальний заклад пройшов довгий шлях становлення від технікуму до інституту. За ініціативи першого директора цього закладу в 1974 р. було закладено дендропарк. Зараз на площі в 30 га тут росте понад 900 видів рослин і дерев.

В Березному живе і працює відомий поет, публіцист і перекладач Борис Боровець. Борис Тимофійович також з 1991 р. очолює районну газету «Надслучанський вісник». Нагороджений низкою відзнак за діяльність в сфері журналістики та за громадську діяльність.