Сайт города Винники

Місто Винники межує зі східними околицями Львова, воно відоме ще з давньоруських часів. Статус міста отримало в 1933 р. Щодо пояснення назви поселення досі точаться суперечки. Найбільш вірогідних версій дві. В княжі часи схили Винниківських гір аж до теперішньої вулиці Личаківської у Львові і Замкової гори були засаджені виноградниками. Звідси постачалися свіжий виноград і вино на столи княжого двору. В акті даровизни королем Данилом німцю Бертольду земель поселення згадано як Малий Винник. Слово «віно» - означає «посаг, придане», можливо, що назва утворилася саме від цього слова. З кінця ХІХ ст. поруч з офіційною назвою почала фігурувати народна – Мала Швейцарія, що вказувала на мальовничі пейзажі озера, гір із знаменитою Чортовою скелею.

Життя на місті теперішніх Винник виникло дуже давно. В урочищах Лазки і Торговиця було виявлено археологічні знахідки дохристиянської доби.

Як укріплений форпост на Подільському шляху Винники вже існували в часи зародження руської держави. Фортецю пізніше замінив укріплений двір.

Перша письмова згадка про Винники датується 1410 р. Тоді вже існував у місті перший дерев’яний замок. Кам’яним він став в XVII-XVIII ст. На першій мапі, яка датується кінцем XVIII ст. ще чітко проглядалися його обриси та насипні вали. Існування замку було підтверджене археологічними знахідками. В замку пізніше розташовувалися: монастир піарів (1756-1776 рр.) та тютюнова фабрика.

Відомо, що першим власником Винник був львівський війт Бертольд Штехер. Руський король Данило подарував йому не лише село, що тоді називалося Малі Винники, але й млин «Сільський кут», рибний став, корчму та хутір Підберізці. Нащадки Штехерів володіли містечком досить довго, аж до 1631 р.

Важливим моментом в житті Винник було надання йому Магдебурзького права. Після цього пожвавлюється економічне життя містечка, виникають ремісничі цехи. Зі Львова в 1779 р. було перенесено тютюнову фабрику – одне з найбільших промислових підприємств Галичини. Вже у Винниках підприємство почало новий етап свого розвитку. На 1797 р. фабрика розбудувалася, при ній діяли броварня і гуральня, які забезпечували своєю продукцією усі місцеві шинки і корчми. Для виробничих потреб і задоволення попиту містян згодом було відкрито вапнярню і цегельню. Після відвідин Винник в 1817 р. цісарем Францом І було побудовано млин. Пожежа під час Першої світової війни майже дощенту знищила фабрику, а заразом і колишній замок, в якому вона розміщувалася. Замок було розібрано, а фабрику вже так ніхто і не відновив.

Після Другої світової війни до Винник було переселено українців із Закерзоння під час сумнозвісної операції «Вісла». Більшість теперішніх жителів міста – нащадки переселенців. В радянський час Винники в 1940-1959 рр. були центром району. Після ліквідації останнього місто підпорядковано Личаківському району м. Львова.

У Винниках народилися або проживали десятки видатних особистостей. У виинниківської селянки виховувався в дитячі роки відомий письменник Леопольд фон Захер-Мазох. Саме тут він вперше познайомився з українським народним життям, ця тематика прослідковується в деяких із його новел.

Доживав свого віку у Винниках видатний український письменник, лікар, колишній міністр УНР Іван Липа. У містечку на прожиття заробляв приватною медичною практикою. В останні місяці свого життя Іван Липа спілкувався з Іваном Огієнком, який хоча і працював у Львові, але проживав у Винниках.

Місто багате на архітектурні пам’ятки. Передовсім це костел Успіння Діви Марії. Побудова храму була покликана потребою вміщення чудотворної ікони Матері Божої Винниківської. Хоча авторство костелу невідоме, але ним швидше за все був Бернард Меретин.

Греко-католицька церква Воскресіння Господнього була побудована в 1842 р. взамін старій. Споруда має виразні риси класицизму.

У Винниках збереглася лютеранська кірха (1936 р.), якою тепер користуються віряни УГКЦ.

Досить давній Винниківський цвинтар, тут є гробівці кінця XVIII-початку ХІХ ст., могили вояків УСС, легіонерів, поховання видатних діячів.