Волошин Авґустин Іванович

Народився 17 березня 1874 р. в с. Келечин Волівського округу (нині — Міжгірського району) на Закарпатті, в сім'ї сільського священика. Освіту здобув у семінарії та у Вищій педагогічній школі в Будапешті, після чого брав активну участь у культурному русі краю.

1917—1938 — директор вчительської семінарії в Ужгороді; автор ряду підручників.

Активною політичною діяльністю в українських громадсько-політичних організаціях Закарпаття почав займатися з 1919. Заснував і очолював Народно-християнську партію (1923—1939), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (1925—1929). Був провідним діячем Учительської Громади Підкарпатської Руси.

26 жовтня 1938, після того як, празька влада заарештувала прем'єр-міністра Андрія Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, і розпустила уряд, Волошин був призначений новим прем'єр-міністром автономного уряду Карпатської України, а 15 березня 1939 став президентом цієї держави.

Під час окупації краю Угорщиною емігрував разом з урядом за кордон і поселився в Празі.

У травні 1945 заарештований радянськими спецслужбами. Помер у московській Бутирській в'язниці 19 липня 1945 року.

15 березня 2002 року Президент України Леонід Кучма підписав указ про надання Авґустинові Волошинові посмертно звання «Герой України» з удостоєнням ордена Держави.
Наукова, редакторська діяльність

Протягом 1899—1944 написав і видав підручники та посібники (понад 40) майже з усіх названих дисциплін.

Упродовж 1903—1918 був редактором єдиної в Угорщині української газети «Наука»; за часів Чехословаччини (1920—1938) вона виходила під назвою «Свобода».

Реда­гував релігійний журн. «Благовісник» (1922—1938). Іні­ціатор заснування на Закарпатті товариства «Просві­та» (1919) та «Учительської громади» (1929), які проіснували до окупації Закарпаття Угорщи­ною в березні 1939.

Волошин відомий також як автор праць з проблем літературно-писемної мови в українському Підкарпатті. Перший посібник Волошина «Методическая грамматика утро-русского литературного языка для народныхъ школъ» (1901), перевиданий під назвою «Методическая грамматика карпато-русского языка для народныхъ школъ» (1919) і насичений народно-розмовними елементами. Третє видання, що вийшло 1923 вже під назвою «Методична грама­тика карпато-руського языка для низших клас народных школ», повністю базується на народному мовленні підкарпатських українців і до війни витри­мало кілька перевидань.

Свою прихильність до народної мови Волошин виявив ще в «Практичній граматиці малоруської (рутенської) мови», виданій угорською мовою в Ужго­роді (1907), де фактично описав живу систему мовлення закарпатців, трохи «олітературив­ши» її традиційно-книжними елементами та етимологічним правописом.

У вступі до цієї праці Волошин обстоює окремішність української мови.
Пам'ятник Авґустину Волошину в Ужгороді

В писаній живою мовою «Читанці для руської молоде­жи», що виходила кілька разів у 20 — 30-х рр., він уміщував твори як місцевих, так і загальноукраїнських письменників. Його брошура «О пись­менном языцѣ подкарпатских русинов» (1921) відіграла помітну роль в історії української літературної мови Закарпаття і фактично була відповіддю моск­вофілу І. Гусьнаю, котрий у брошурі «Языко­вый вопросъ въ Подкарпатской Руси» (1921) заперечував існування української мови взагалі і вва­жав, що літературною мовою на Закарпатті має бути ро­сійська.

Волошин спростував ці вигадки, довівши, що зближення літературної мови на Закарпатті із загально­українською (це й сталося в кін. 30-х рр) є природним.

Волошин активно боровся проти нама­гань угорських властей на початку 20 ст. замінити на Закарпатті й Пряшівщині кирилицю угорською гра­фікою (ст. «Оборона кирилики. Як оборонялися підкарпатські русини проти останнього атаку мадяризації перед переворотом?», 1937, та ін.).