Спасо-Преображенський кафедральний собор

Першу соборну церкву у м. Вінниці було названо на честь свв. Косьми і Даміана. Початок її історії губиться у сивій давнині, коли ще сама Вінниця тільки формувалася як місто і являла собою невелику укріплену фортецю на березі р. Бог. Саме з описів цієї фортеці за 1552 р. ми дізнаємося, що серед дворів її мешканців існував двір “попа Косьмо-Даміанівського”. Отже, можна припустити, що у Вінниці або на її околицях ще тоді діяла церква з такою назвою, яка з кін. XVIII ст. отримала статус соборної і проіснувала до 1832 р. Саме тоді з дерев’яної старої будівлі її було перенесено до приміщення скасованого домініканського монастиря, що знаходився поруч, з переіменуванням його у Преображенський собор.

Чому саме колишній домініканський монастир став головним православним храмом міста? Перші домініканські ченці з’явилися у Вінниці у 1630 р. і, незважаючи на перешкоди від єзуїтів, котрі прибули сюди раніше, побудували дерев’яний костьол. Під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, домініканці полишили свій монастир і повернулися до нього лише наприкінці XVII ст. У 1758 р.брацлавський земський суддя М. Грохольський постановив побудувати для них мурований храм. У 1831-1833 рр. вінницький монастир потрапив до числа католицьких обителей, скасованих, за офіційними паперами, через те, що “не відповідали своєму призначенню як за незначною кількістю монахів, так і за нестатком коштів на їх утримання”. Монастирські приміщення залишалися порожніми в той час, коли поруч стояла соборна церква в ім’я свв. Косьми і Даміана, будівля якої перебувала у незадовільному стані. Тому за рішенням Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора від 19 листопада 1832 р. скасований домініканський монастир був переданий у відання православного духовенства. В колишньому костьолі був влаштований Преображенський собор, освячений у 1833 р. на свято Благовіщення, а стару Свято-Косьмо-Даміанівську церкву розібрали.

У 1855 р. настоятель собору протоієрей Порфирій Вознесенський звернув увагу на те, що багато парафіян майже не відвідують церкву взимку. Причиною був холод, від якого потерпали також і священнослужителі. Тому було прийняте рішення про побудову теплої церкви, яку за порадою архітектора Кулаковського влаштували у нижній частині собору, де збереглася крипта (родовий склеп) роду Грохольських. Напередодні реконструкцiї пiдвалу, за актом, складеним настоятелем разом із представником Кам’янецького римо-католицького єпископа 18 травня 1855 р. – “Всi цiлi домовини перенесли у примiщення бiля входу по праву сторону і замурували; зруйнованi (числом двi) опустили в могилу, викопану в пiвденнiй сторонi пiдвалу і засипали. Все це зроблено без будь-якого розголосу і церемонiй”. Пiсля того примiщення побілили, постелили дерев’яну пiдлогу i поставили іконостас. 1 листопада 1855 р.нижня церква була освячена в ім’я свв. Косьми і Даміана, на згадку про колишній соборний храм.

У 1847 р. собор відвідав російський імператор Микола І з синами Олександром та Миколою (рік по тому він підписав проект реконструкції храму, яку за браком коштів розпочали тільки у 1860 р. і завершили у 1866 р.). 12 червня 1866 р. відбувалося освячення Дарохранительницi, яку пожертвував великий князь Олександр Олександрович(майбутнiй цар Олександр III) на вiчний спомин про померлого брата Миколу (1922 р. Дарохранитепльницю, як і інші цінності, було вилучено представниками радянської влади, i подальша її доля невідома). 8 травня 1916 р. собор відвідав останній російський імператор Микола ІІ.

Відомий письменник Михайло Михайлович Коцюбинський, який народився і жив у Вінниці, приймав Таїнства хрещення і шлюбу саме у Преображенському соборі. Дитиною його хрестив тут у1864 р. настоятель о. Порфирiй Вознесенський.

5 травня 1920 р. собор відвідав Симон Петлюра, 16 травня – керівник Польської держави Юзеф Пілсудський.

У 1922 р. собор був пограбований радянською владою. Двічі у ХХ ст. собор закривався. Вперше – у 1930 р. (тоді храм перетворили на склад гуми), вдруге – у 1962 р. (коли у церковному приміщенні розмістили спортзал).

У 1980-х рр. храм було перетворено на зал органної та камерної музики обласної філармонії. У 1990 р. обласна та міська влада прийняли рішення про повернення собору Церкві. Згодом, орган демонтували й перенесли до сусіднього капуцинського костьолу.