«Мої учні – це все моє життя. Але зараз час тримати в руках зброю »: історія шкільного вчителя з Хмельниччини

Нацгвардієць Сергій Ілюсь присвятив усе своє життя навчанню дітей та викладацькій діяльності.
Бути вчителем мріяв з дитинства. По закінченню десятирічки у рідному селі попрацював певний час водієм у місцевому агропідприємстві та вступив до педагогічного університету на факультет фізичного виховання і спорту.
З дипломом викладача повернувся на свою малу Батьківщину і рівно 20 років вчив школярів захисту Вітчизни та фізичній культурі в одному з загальноосвітніх навчальних закладів на Хмельниччині.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Сергій, не дивлячись на те, що як викладач мав право на відстрочку від мобілізації, одразу пішов до війська.
«Звісно, що пішов добровільно, не чекаючи мобілізації та повістки. Усвідомлював, що я, багато років навчаючи дітей, як боронити свою країну, перший маю показати це власним прикладом. Але навіть, якби мав іншу професію, все одно вчинив би так само, — розповідає чоловік. – Мої учні, моя праця, виховання молодого покоління – це все моє життя, це те, у що я десятиліттями вкладав сили, знання та досвід. Однак, коли прийшла війна, я взяв до рук зброю, бо просто не міг залишатися вдома й провадити далі звичний спосіб життя, тобто поза військом. Я мусив піти захищати свою Батьківщину, в першу чергу як громадянин, як чоловік, батько та як наставник».
Військовий досвід, здобутий під час проходження строкової служби багато років тому, за словами Сергія, дуже знадобився та неабияк допомагає в сьогоднішній службі.
«Абсолютно все, чого навчився свого часу в армії, пам’ятаю, застосовую, бо більшість того виявилося корисним і дієвим, — стверджує воїн. - До того ж усе своє доросле життя маю справу зі зброєю, навчаю бездоганно нею володіти нашу молодь. Зараз, звісно, додалися й нові знання та підходи до специфіки військової служби, тактики ведення бою, з’явилося новітнє озброєння, оснащення й техніка, які активно освоюємо та які дуже допомагають нам бити ворога. Учні, знаю, сумують та чекають, особливо мій клас, де я є керівником. Але вирішив для себе з першого дня – повернуся лише тоді, коли здобудемо перемогу! Бо ж заради усіх них, заради їхнього майбутнього у вільній країні ми зараз тут».

У 2017 році Сергій брав участь в Операції об’єднаних сил, звільняючи українські землі на Сході країни. Вважає, що кожен чоловік – це захисник: він засіває поля, будує будинки або навчає дітей, а коли на рідну землю приходить ворог, то полишає справу, до якої покликаний, звично бере до рук зброю й боронить своє.
«Найбільша мрія та бажання – це вигнати назавжди ненаситного сусіда з нашої України, покінчити з цим навіки. Щоб наші діти й усі прийдешні покоління спокійно жили, трудилися, розвивали нашу квітучу країну і, звісно, вміли її відстояти. Саме цьому й продовжу їх навчати, коли повернуся після нашої перемоги, яка, впевнений, вже не за горами!»