«Вони не очікували, що ми підемо з боку Єнакієвого», - гвардійці розповіли про деблокування побратимів із ЗСУ та МВС у Вуглегірську

П’ятий рік поспіль ми згадуємо драматичні події у трикутнику: Дебальцеве, Вуглегірськ та Логвинове. На цьому невеличкому п’ятачку української землі наші побратими бились на смерть за нашу землю та один одного: нікого не можна було лишати на поталу окупантам. До річниці трагічного виходу української армії з Дебальцевського виступу ми розкажемо про один з епізодів цієї операції: деблокування бійців «Світязя» та 30 ОМБр у Вуглегірську. У ній взяли участь військовослужбовці батальйонів Нацгвардії імені Сергія Кульчицького та «Донбас».

Володимир Тацій та Сергій Родякін наразі входять до складу підрозділів угруповання НГУ в ОТУ «Північ». Вступили до лав Нацгвардії у 2014 році. Обидва добровольці, і на їхню долю випало чимало випробувань. Причому не лише на війні, але й до неї.

«З 2014 року проходжу службу у Нацгвардії, у батальйоні імені Сергія Кульчицького. Моя війна розпочалася з Революції Гідності, ми повстали за справедливість та за майбутнє нашої країни», – розповів Сергій Родякін.

Зима 2015-го року теж видалась страшною. Ротація батальйону імені Сергія Кульчицького розпочалася з непоправних втрат. На маршруті загинули тринадцять гвардійців. У підрозділі вірять, що їхні душі бережуть тепер своїх живих побратимів з неба.

«Насамперед, на трасі між Слов’янськом і Бахмутом наша колона потрапила у страшну аварію, дуже багато загиблих у нас було. Ми вже тоді вперед висунулись для виявлення можливих диверсій. Отримали якраз інформацію, що йдуть напади на колони. На той час для скритності ми не вмикали фари. Коли ми доїхали до Миронівського нам по рації передали, що трапилось щось жахливе», – говорить Сергій Родякін.

Гвардійці базувалися у Миронівському. Саме звідти вони вирушали на Вуглегірськ, на Дебальцеве та на інші населені пункти. Згадують: «Тривожних дзвіночків», що раптом може настільки змінитися оперативна ситуація, вистачало.

«Зранку заходжу на зміну, на периметр. Сказали, що на фугасі підірвалася «швидка». Це зайшли диверсанти, почали мінувати трасу. На той момент ніхто ще не усвідомлював тієї біди і серйозності того, що має статися. Було багато дезінформації. Почалися проблеми зі зв’язком: то він пропаде, то з’явиться, то нам прийдуть повідомлення на телефони, щоб ми здавались, а ми думали, що це – чиїсь дурні жарти» – пригадує пан Сергій.

29-го січня раптово загострилась ситуація у Вуглегірську. Українські підрозділи зазнали втрат. Інформація про контроль над містом була суперечливою. Гинули піхотинці, артилеристи та танкісти.

«Там «Світязь» в інтернаті опинився в оточенні. І треба їх було терміново витягнути. Була з нами 25-ка (але не десантники, а інші – «Висота» у них був комбатом) [25-й окремий мотопіхотний батальйон – Прим.], і «Донбас». Спочатку ми зайшли з однієї сторони. Але нас кинули туди ввечері. Розумієте, третя година дня взимку – вже вечір. В чотири – темніти починає. Зайшли у приватний сектор, відразу з боку Дебальцевого. Пройшли кілометр містом. Відразу контакт. Відстань метрів тридцять у вуличці», – ділиться Володимир Тацій. Цей мужній гвардієць виконував обов’язки командира взводу і двічі входив зі своїми людьми до Вуглегірська: «При чому ми відразу не зрозуміли, що це «сепарня». Маркування майже однакове. Відразу отримали поранених. Почали прилітати «підствольники»-ВОГи, «РПГшки» працювали… Був контакт в одному, другому місці, почали працювати снайпери, зайшла з двадцятьп’ятки «беха» за нашими пораненими, зайшла піхота спалила ту хату, де вони засіли. Почало темніти і дана була команда на відступ. За переїзд. Простояли там до години 12-ї, щоб переформуватись. Відступили назад у Дебальцеве».

Наступного дня маневр бійців батальйону імені Сергія Кульчицького виявився більш вдалим.

«Викликали в штаб нас сержантів-добровольців і там полковники питали про наше бачення ситуації, що там можна зробити… Ми сказали, що нам потрібна техніка, бо у «сепарні» вона була. Вони нам дали на другий день дали два «танчики» і пару «бех» «тридцятки». Ми заходили зі сторони Єнакієвого, від «Самольота», з 4 блокпоста, поста Боцмана. А «Донбас» – зі сторони Дебальцевого. Мали зустрітися там біля АТБ в центрі. І ще спецгрупа СБУ заходила окремо. Ми свою відстань пройшли, спалили «беху» «сепарську», пару чоловік підстрелили. Потім «танчик» вискочив з-за повороту. А наші танки не зайшли в місто. Залишились на посту, сказавши, що їх у місті спалять [окупантам вдалося підбити декілька українських танків напередодні – Прим.]. Їхній «танчик» [Т-72 окупантів – Прим] вискочив, відстрілявся, наші «влупили» по ньому та у них «казенники» заклинило. Наші ще «влупили» по ньому з РПГ… «Француз» по-моєму чи ще хтось. Але той тільки пчихнув раз і поїхав собі дальше» – пояснює Володимир Тацій.

Просуватися було складно ще й через те, що проти українців росіяни застосували засоби радіоелектронної боротьби. Даних про сили ворога теж було обмаль.

«На під’їздах до Вуглегірська нас вже чекали! Ми не могли зрозуміти, як вони так примудрились там засісти. Ми бачили як вони ходять. Вони не розуміли, хто ми, а ми не розуміли, хто вони. У нас було маркування, і у них схоже. Однаковий скотч. Проте, вони його чіпляли ще й на ногу. В теплих речах цей скотч бгався і не було зрозуміло, що то таке, ще й темніло швидко. Вдягнені у дубок, як і наших багато. Отак ми зустрілись на перехресті з двома такими при зачистці. Дивлюсь на руці жовта смуга: ніби наш, коли крок робить, а на нозі чогось теж скотч. І у нас стався невеличкий вогневий контакт», – згадує Сергій Родякін.

Водночас гвардійці мали на той час одну з найважливіших тактичних переваг над противником - маневровість.

«У перший і другий день нас накрили мінометами. Були перельоти, у нас, слава Богу, обійшлось без втрат. Тим більше, що якщо 30-ка рухалась або «на броні», або «в броні», то ми були на легких джипах. Були дуже швидкі, дуже мобільні. Хоч броні там не було, але ми вигравали у маневрі. Підскочили, відпрацювали і далі поїхали. Потім ми взнали, що «Донбас» просто на вході отримав контакт і мав «трьохсотих» і «двохсотих» [Під Вуглегірськом загинули Костянтин Ковальов, Кадир Магомедов, Сергій Бєляєв, Сергій Мякотін, Олександр Копиця та Андрій Реута – Прим.]. «Сепари» основні сили кинули на сторону Дебальцевого. Вони не очікували, що ми підемо з боку Єнакієвого», – пояснив Володимир Тацій.

Воїни НГУ та ЗСУ тоді таки деблокували понад сімдесят своїх побратимів, у тому числі й 39 бійців роти міліції спецпризначення «Світязь». Після Вуглегірська гвардійці залучалися до різноманітних операцій у Дебальцевому, у тому числі із контрдиверсійної боротьби, аж до виходу української армії звідти. Щодня вирушали туди з Миронівського. Їхні побратими з «Донбасу» билися за Логвинове, і одночасно надавали підтримку «азовцям» у Широкинській операції, яка відтягнула на себе значні сили противника. Війна вступила у тривалу позиційну фазу: руки ворога були зв’язані.

Прес-служба угруповання НГУ в ОТУ «Північ»

Фото з архіву МОУ, зі сторінок у соціальних мережах