«Увертюра» в окупованому Торезі

У місті Торезі знову з’явилися «зелені чоловічки» у камуфляжі, які майже зникли на Новий рік.

Дивно було бачити сучасні, європейського дизайну автобуси з написами на лобовому склі «Діти», в котрих сиділи бородаті, мордаті найманці. Мабуть, як і з так званими «гуманітарними конвоями» на кордоні спостерігачів ОБСЄ дурили та запевняли, що то екскурсанти їдуть до Донецька на балет в оперний театр?

Потім почалися навчання на танковому полігоні біля Торезу у районі кар’єру. Стріляли з усього озброєння, яке тільки можна уявити. Вступали в канонаду системи залпового вогню – «гради» і «урагани», танки різних модифікацій, міномети, самохідні артилерійські установки та гаубиці! До них приєднувалися черги з зенітних установок, кулеметів та автоматів. Це жахіття тривало три доби поспіль з антрактами на ніч.

Від вибухів «увертюри», влаштованої бойовиками, тряслися вікна в будинках, у буфетах дзвякав посуд, тремтіла підлога. З лиць людей зникла рештки впевненості у покращені їхнього, розчавленого п’ятою агресора, життя. Знову похилилися голови, згорбилися спини. А у засобах масової «дезінформації» «ДНР» і Росії радісно та з помпою повідомили про доставку у Донецький театр опери та балету 150 пар балетного взуття з Москви як гуманітарного дару форпосту культури «русского мира»!

Тим часом стали надходити сумні звістки про посилення обстрілів на лінії розмежування між окупованою частиною Донбасу та Україною. Задля безпеки громадян і не допущення повторення жахливої трагедії на КПП під Волновахою, керівництво України вирішило закрити пропускні пункти «Майорське» та «Зайцеве». Ця звістка налякала більшість мешканців окупованих територій Донбасу, які бояться залишитися відрізаними від решти території України. Їхня стурбованість зрозуміла, бо там залишилися їхні родичі, джерела фінансування (пенсії, соціальні виплати), якісні ліки та продукти.

Тривожні новини почали надходити і з Донецька про арешти та зникнення людей. Усі ці новини породжують страхи мешканців Тореза за власне життя та безпеку.

Вже кілька місяців ніхто не бачив військової техніки на центральних вулицях міста та не чув шуму танкових двигунів, тому що військова техніка оминала місто окружними шляхами. Але у неділю надвечір у темряві перехожі та мешканці будинків знову почули лязкіт гусениць та завивання танкового двигуна. Небезпечно маневруючи, то глохнучи та раптово зупиняючись, то різко з місця набираючи швидкість, по центральній вулиці Леніна «пронеслась» заборонена мінськими домовленостями самохідна артилерійська установка на гусеничній ході калібром понад 125 міліметрів. Стурбовані люди виходили з домівок і вдивлялися у темряву, щоб побачити «летючу примару» «російської весни», що знову розчавлює їхнє сподівання на мирне життя та щасливе майбутнє.

Моє улюблене місто майже вимерло – діти сидять вдома на карантині, школи зачинені, нечисленні перехожі поспішають купити майже удвічі менший за вагою, але дешевший ніж в Україні, так званий соціальний хліб, по вулицях гасають набиті під зав’язку ваговози з вугіллям. Ось, хтось тягне, спотикаючись, тачку з іржавими трубами на металолом, щоб здати у прийомний пункт та на рублі, що за своїм виглядом та розміром нагадують копійки, купити родині хліба. Життя чи виживання триває повз всі жахіття неоголошеної війни.

Говорять про те, що людина звикає до усього, навіть найжахливішого і неприйнятного з огляду на мирні часи. На пам’ять приходять слова відомої у часи СРСР пісні «Лишь бы не было войны!». Ця невизначеність у тому – чи іде війна, чи ні, породжує надію, яка ледь жевріє десь у душі кожного, на мир, який нарешті прийде на звільнений від окупантів та їхніх поплічників Донбас.

Мирослав Тямущий, пенсіонер, місто Торез

Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода