Стародавня історія Межирічченського краю

350. Згадуються Межирічченські мечі, які використовувались у громадянській війні готтів та гунів (обзивачки українських племен того часу, які були Християнами (Готт - Бог) та (Гунами) Друїдами, Зороастрійцями та іншими нехристиянами. Гугнявий, гунько, гуня та інше). Гуни перемогли, але Готи заснували в Європі готські (стародавні германські) королівства. Мечі Карла і Артура (Артуза) зберігаються в музеях Аахена і Британському і мають в залізі значні домішки поліського титану. В 5 столітті вікнги Данії і Норвегії іздили до Межирічського конунга Мілха (Мілка) за мечами і ножами. Він їх промінював на хутро і візантійське золото. В Баварських і Німецьких хроніках 7- 12 століття край називається Межжиріччя, а поселення (місто?) - Мільхчин (Мільфчин) (в єврейських хроніках - Мельчин, на ідиші). А земля - Межиріччя. Князівський замок із стінами із валунів стояв на острові в розгалудженні Уборті, де зараз водосховище і військовий городок). В часи ординської навали в 13 ст., Межирічинський князь Мал (Малко?) разом із дружиною, ополченням, німецькими та датськими гостями відбили монголів. По спогадах Баварського монаха, що приїздив агітувати за Латинський обряд, китайсько-монгольські катапульти поперикидались і потопли в багні, а місцеві лучники, які сиділи на деревах, перестріляли всіх китайців з великими незахищенними головами, а монгольських вершникам покалічили незахищенних коней. Вістря стріл Малковських лучників були із знаменитого межирічченського заліза. З 15 по 19 ст. Межиріччя було родовим маєтком і землею нащадка Русського принца і Воєводи 2 (із 4) земель Річчя Посполитого Констянтина Острожського, яке називалось МежиРічччя. Після Ватерлоо (де відмовилась воювати кавалерія гетьмана Острожського), Межиріччя було віддане соратнику Котузова і герою Бородіна Уварову, чий внук (в якості царського міністра) прославися забороною укрїнсько-руської мови і гігантською археологічною роскопкою навколо Москви (більше 8000 розкопок в прошарках 10-15 століття), де не було знайдено жодного слов"янського поховання!!! А не тільки русских. Уварови і царські чиновники ретельно ховали горде Українське Річчя в назві МежиРіччя(Центр Річчя!). Називали Межирічка. А потім, якусь задрипану Ємельку, чи Емільку увіковічили. Більшовицька адміністрація легалізувала Німецько-Єврейську назву Мельчин. Яка, до речі, була на німецьких військових картах-клейонках - Melchin. І, до речі, стала народною назвою, спитайте бабусь. МЕЖИРІЧЧЯ - стародавня назва нашої рідної землі. Яка є Святинею Українського Нвроду. Земля, що тримає прахи наших ПРЕДКІВ, які зараз перетворились у скарби і самоцвіти! Межиріччя є святинею ще трьох народів (Німців, Поляків, Євреїв). Можливо, я колись напишу про це.