Історія Жмеринки
1700-1960 рр. | Жмеринка, Вінницька областьІсторично Жмеринка складалась із різних поселень, які зберегли свої назви — на схід від залізниці розмістилась власне Жмеринка, на північний схід — Велика Жмеринка, на південний схід — Петрівка, на південь Кавказ, ще південніше Корчівка. Безпосередньо до міста прилягають села Мала Жмеринка, Леляки, Тартак, Подільське та селище міського типу Браїлів. В історичних матеріалах згадується про Жмеринку на початку XVIII століття, як про село Браїлівської волості, Вінницького повіту, Подільської губернії.
У другій половині XIX століття, коли Подільська губернія стала центром цукрової промисловості, виникла потреба в будівництві залізниці. На той час в губернії нараховувалось 29 цукрових заводів.Власне Жмеринка — велика вузлова станція Правобережжя України, заснована в 1865 році між селами Велика і Мала Жмеринка на місці вирубаного дубового пралісу. Завдяки будівництву залізниці Київ—Балта (1865—1870 рр.) Жмеринка стала залізничним селищем. Рух поїздів залізницею Одеса—Жмеринка—Київ розпочався 8 червня 1870 р. Залізницею Жмеринка—Волочиськ — у вересні 1871 року, Жмеринка—Могилів-Подільський — 30 вересня 1892 року.
Свою назву Жмеринка отримала від сіл розташованих по обидві сторони від залізничної колії — Велика і Мала Жмеринка. Що ж до походження самої назви, то існують різні версії: одні дослідники вважають, що вона походить від польського вислову «жму руку», сказаному при зустрічі двох переможців, інші вбачають її в тому, що на території сучасного міста було поселення, в якому жили гончарі, які з глини виготовляли різний посуд — «жали ринки». Ще є гіпотеза, що «джемері» — це густий темний ліс, хащі, на місці якого виникли ці поселення. Та найбільш ймовірною є наступна.
Давньогрецький історик Геродот свідчить, що подільська земля відома світові ще за 5 сторіч до н. е.. Він згадує алозонів і неврів, які заселяли ці землі. З його праць ми дізнаємось, що південь України в ті далекі часи населяли кіммерійці, яких ассірійці називали «GIM(M)IR»(«ГІММІР»). В українській мові (як і в інших слов'янських мовах) звук «ж» чергується із звуком «г». Можливо звідси і пішла назва наших далеких предків. Вона збереглася у назвах подільських поселень Чемеринці, Чемер, Чемериси, в назві трави чемериці, одежі-чемерки, а згодом і назві поселення — Жмеринка.Історичне коріння міста Жмеринки генетично пов'язане з двома сусідніми селами: Великою і Малою Жмеринками. їм завдячує Жмеринка і своєю назвою. Розміщення вузлової станції не в селищі Браїлів, чи в іншому місці було пов'язане з відомим подружжям Карлом і Надією фон Мекк. їх маєток знаходився в Браїлові (нині тут профтехучилище). Карл проектував залізницю, що будувалась. Він хотів вузлову станцію розмістити ближче до свого маєтку і своїм задумом поділився із дружиною. Мудра Надія Філаретівна тактовно йому запропонувала, що було б добре, щоб станційна кіптява і шуми були десь подалі від Браїлова, десь між селами Великою і Малою Жмеринками. Тим більше, що громада села Велика Жмеринка погодилась на вилучення 38 десятин землі (1886 р.).
Місцеві поміщики продали землю оцінювальній комісії, яка скупляла землю для міста. Велась інтенсивна робота по розширенню майбутнього міста за рахунок земель Великої Жмеринки. Про це нам свідчать архівні документи:
« Дело Подольского Губернского по городским Делам Присутствия» о выделении поселка «Жмеринка» на степень безуездного города на 421 месте по описи № 232 1903 года. »
Там же читаємо:
« Земельное управление по Губернскому правленню. Вследствие протеста общества крестьян с. Большой Жмеринки, не пожелавшего присоединиться к городу, решить путем покупки у них земельних угодий. »
Цитую листування оцінюючої комісії з Подільським генерал-губернатором:
« Его превосходительству господину Подольскому Губернатору представление оценочной комиссии. В сумму оценки вошло имущество жителей города й вошедших в черту города земли графа Димитрия Александровича Гейдена. »
Ці землі знаходились в селі Велика Жмеринка. Він їх у 1905 році купив в сім'ї де Шуазель-Гуф'є. На 1890 р. загальна територія Жмеринки становить 250 десятин землі.
З ростом і розширенням вузлової станції йшло розширення її служб, ріст нових вулиць від станції в бік Великої і Малої Жмеринки. В пресі з'явились публікації про перейменування поселення і станції в «Татьянино». Цитую один з документів того часу:
« Господину Подольскому Губернатору. В виду появившихся в последние время в печати слухов о перейменований поселка Жмеринка в город Татьянино, имею честь просить Ваше Превосходительство сообщить мне, состоялось ли уже указанное переименование. Сведения об зтом мне необходимо иметь к 1 января 1904 года для возобновления разрешения на право содержания частными лицами питейных заведений в поселке Жмеринка. За управляющего, ревизор финансов Подольской губернии. Декабрь 4 дня 1903 г. »
Справа з перейменуванням затягувалась, і важко передбачити, чим би вона закінчилась, якби в неї не втрутився сам Імператор Всієї Русі. 1903 року цар Микола II приїжджає до Жмеринки подивитись на вокзал, що з'єднує чотири сторони світу. Він був побудований з великим розмахом — це була одна із найвеличніших станцій країни. Творіння 3. І. Журавського (1902—1904 рр.), співавторів В. Рикова, І. Беляева імператору сподобалось. Імператор вирішив, що Жмеринка має зберегти існуючу назву.
Крім цього, було передбачене таке:
« Представить вновь образованному городу в течении первых 10 лет льготы:
Освободить от казенних пошлин сделки по приобретению городом земель. Не возлагать на городские средства производства пособий казне: а) пособий на содержание центрального управлення Министерства Внутренних Дел; б) на полицейское управление Империи; з) освободить городскую кассу от участия в расходах местного и губернского по городским делам Присутствия.
»
Пільги імператора були вкрай потрібні для новоутвореного міста. Приведу виписку начальника Міністерства внутрішніх справ:
« Господину Подольскому Губернатору от 27 ноября 1903 г. за № 9519. Министерство Внутренних Дел сообщило Вашему Превосходительству о преобразовании поселка Жмеринка при станции Юго-Западной железной дороги в город Жмеринка для покрытия расходов на содержание полиции.» Министерство Внутренних Дел, отделение 6 стол 1. 14 февраля 1904 г. Министру Внутренних Дел. 20 августа. Государь Император собственноручно начертал: «Искренне благодарю» по поводу преобразования его из поселка Жмеринки в безуезднмй город. Подольскому Губернатору. »
Така увага імператора служила добрій справі і молодому місту.
Начальник станції Жмеринка Петро Петрович Гузь був представником міського старости. А було це так. Домовласники м. Жмеринки звернулися з проханням до Подільського Губернатора:
« Прошение. Ввиду открывшейся вакансии на должность Жмеринского городского старости, мы, домовладельцы г. Жмеринка, покорнейше просим Ваше Превосходительство назначить городским старостою уважаемого всеми нашего домовладельца и начальника станции Жмеринка Петра Петровича Гузя, который помимо всех качеств, необходимых для занятия зтой должности, обладает прямотои характера, твердой волей и неутомимой энергией, что необходимо в зто время. Ходатайствует все население нашего города Жмеринка. 1906 г., декабрь. Подписалось 64 домовладельца. »
Місто в своїй забудові не мало єдиного плану, воно розбудовувалось хаотично. Від залізниці в бік Великої Жмеринки заселялась Графська вулиця за ім'ям графа Д. Гейдена. Він віддавав свої землі під забудову міста, на будову дільничної земської лікарні, а в період імперіалістичної війни — земельну ділянку, суміжну з лікарнею — на будівництво холерного бараку на 50 ліжок.
Як відомо люди з давніх-давен селились біля річок. А про те що була річка біля міста свідчать фахівці водопостачання: на великій глибині вона протікає і тепер. А в ті давні часи вона звивалась з північного сходу на південь. Про це свідчать назви околиць міста, які залишились в пам'яті пізніших поколінь: Заріччя, Порубаний ліс, Пеньківка, Грисяний лісок, Березина, Корчівка.
В кінці 60-х років XX століття під час земляних робіт пов'язаних з будівництвом басейну біля стадіону «Локомотив» були знайдені знаряддя праці первісних людей: зубила, скребки, крем'яні сокири, долота, а також черепки гончарних виробів, дивна статуетка, що нагадувала жінку. Отже на території нашого міста жили наші пращури ще в сиву давнину. На території, що прилягає до міста є пам'ятник археології поселення трипільської культури. В 12 км від Жмеринки біля села Межирова збереглися вали Скіфського городища, а біля Станіславчика ще й досі височить козацька могила — свідок відчайдушної боротьби українського народу за незалежність. Тут находиться КМС-79, КЧ-9
Саме тут пролягав давній Кучманський шлях.
У другій половині XIX століття, коли Подільська губернія стала центром цукрової промисловості, виникла потреба в будівництві залізниці. На той час в губернії нараховувалось 29 цукрових заводів.Власне Жмеринка — велика вузлова станція Правобережжя України, заснована в 1865 році між селами Велика і Мала Жмеринка на місці вирубаного дубового пралісу. Завдяки будівництву залізниці Київ—Балта (1865—1870 рр.) Жмеринка стала залізничним селищем. Рух поїздів залізницею Одеса—Жмеринка—Київ розпочався 8 червня 1870 р. Залізницею Жмеринка—Волочиськ — у вересні 1871 року, Жмеринка—Могилів-Подільський — 30 вересня 1892 року.
Свою назву Жмеринка отримала від сіл розташованих по обидві сторони від залізничної колії — Велика і Мала Жмеринка. Що ж до походження самої назви, то існують різні версії: одні дослідники вважають, що вона походить від польського вислову «жму руку», сказаному при зустрічі двох переможців, інші вбачають її в тому, що на території сучасного міста було поселення, в якому жили гончарі, які з глини виготовляли різний посуд — «жали ринки». Ще є гіпотеза, що «джемері» — це густий темний ліс, хащі, на місці якого виникли ці поселення. Та найбільш ймовірною є наступна.
Давньогрецький історик Геродот свідчить, що подільська земля відома світові ще за 5 сторіч до н. е.. Він згадує алозонів і неврів, які заселяли ці землі. З його праць ми дізнаємось, що південь України в ті далекі часи населяли кіммерійці, яких ассірійці називали «GIM(M)IR»(«ГІММІР»). В українській мові (як і в інших слов'янських мовах) звук «ж» чергується із звуком «г». Можливо звідси і пішла назва наших далеких предків. Вона збереглася у назвах подільських поселень Чемеринці, Чемер, Чемериси, в назві трави чемериці, одежі-чемерки, а згодом і назві поселення — Жмеринка.Історичне коріння міста Жмеринки генетично пов'язане з двома сусідніми селами: Великою і Малою Жмеринками. їм завдячує Жмеринка і своєю назвою. Розміщення вузлової станції не в селищі Браїлів, чи в іншому місці було пов'язане з відомим подружжям Карлом і Надією фон Мекк. їх маєток знаходився в Браїлові (нині тут профтехучилище). Карл проектував залізницю, що будувалась. Він хотів вузлову станцію розмістити ближче до свого маєтку і своїм задумом поділився із дружиною. Мудра Надія Філаретівна тактовно йому запропонувала, що було б добре, щоб станційна кіптява і шуми були десь подалі від Браїлова, десь між селами Великою і Малою Жмеринками. Тим більше, що громада села Велика Жмеринка погодилась на вилучення 38 десятин землі (1886 р.).
Місцеві поміщики продали землю оцінювальній комісії, яка скупляла землю для міста. Велась інтенсивна робота по розширенню майбутнього міста за рахунок земель Великої Жмеринки. Про це нам свідчать архівні документи:
« Дело Подольского Губернского по городским Делам Присутствия» о выделении поселка «Жмеринка» на степень безуездного города на 421 месте по описи № 232 1903 года. »
Там же читаємо:
« Земельное управление по Губернскому правленню. Вследствие протеста общества крестьян с. Большой Жмеринки, не пожелавшего присоединиться к городу, решить путем покупки у них земельних угодий. »
Цитую листування оцінюючої комісії з Подільським генерал-губернатором:
« Его превосходительству господину Подольскому Губернатору представление оценочной комиссии. В сумму оценки вошло имущество жителей города й вошедших в черту города земли графа Димитрия Александровича Гейдена. »
Ці землі знаходились в селі Велика Жмеринка. Він їх у 1905 році купив в сім'ї де Шуазель-Гуф'є. На 1890 р. загальна територія Жмеринки становить 250 десятин землі.
З ростом і розширенням вузлової станції йшло розширення її служб, ріст нових вулиць від станції в бік Великої і Малої Жмеринки. В пресі з'явились публікації про перейменування поселення і станції в «Татьянино». Цитую один з документів того часу:
« Господину Подольскому Губернатору. В виду появившихся в последние время в печати слухов о перейменований поселка Жмеринка в город Татьянино, имею честь просить Ваше Превосходительство сообщить мне, состоялось ли уже указанное переименование. Сведения об зтом мне необходимо иметь к 1 января 1904 года для возобновления разрешения на право содержания частными лицами питейных заведений в поселке Жмеринка. За управляющего, ревизор финансов Подольской губернии. Декабрь 4 дня 1903 г. »
Справа з перейменуванням затягувалась, і важко передбачити, чим би вона закінчилась, якби в неї не втрутився сам Імператор Всієї Русі. 1903 року цар Микола II приїжджає до Жмеринки подивитись на вокзал, що з'єднує чотири сторони світу. Він був побудований з великим розмахом — це була одна із найвеличніших станцій країни. Творіння 3. І. Журавського (1902—1904 рр.), співавторів В. Рикова, І. Беляева імператору сподобалось. Імператор вирішив, що Жмеринка має зберегти існуючу назву.
Крім цього, було передбачене таке:
« Представить вновь образованному городу в течении первых 10 лет льготы:
Освободить от казенних пошлин сделки по приобретению городом земель. Не возлагать на городские средства производства пособий казне: а) пособий на содержание центрального управлення Министерства Внутренних Дел; б) на полицейское управление Империи; з) освободить городскую кассу от участия в расходах местного и губернского по городским делам Присутствия.
»
Пільги імператора були вкрай потрібні для новоутвореного міста. Приведу виписку начальника Міністерства внутрішніх справ:
« Господину Подольскому Губернатору от 27 ноября 1903 г. за № 9519. Министерство Внутренних Дел сообщило Вашему Превосходительству о преобразовании поселка Жмеринка при станции Юго-Западной железной дороги в город Жмеринка для покрытия расходов на содержание полиции.» Министерство Внутренних Дел, отделение 6 стол 1. 14 февраля 1904 г. Министру Внутренних Дел. 20 августа. Государь Император собственноручно начертал: «Искренне благодарю» по поводу преобразования его из поселка Жмеринки в безуезднмй город. Подольскому Губернатору. »
Така увага імператора служила добрій справі і молодому місту.
Начальник станції Жмеринка Петро Петрович Гузь був представником міського старости. А було це так. Домовласники м. Жмеринки звернулися з проханням до Подільського Губернатора:
« Прошение. Ввиду открывшейся вакансии на должность Жмеринского городского старости, мы, домовладельцы г. Жмеринка, покорнейше просим Ваше Превосходительство назначить городским старостою уважаемого всеми нашего домовладельца и начальника станции Жмеринка Петра Петровича Гузя, который помимо всех качеств, необходимых для занятия зтой должности, обладает прямотои характера, твердой волей и неутомимой энергией, что необходимо в зто время. Ходатайствует все население нашего города Жмеринка. 1906 г., декабрь. Подписалось 64 домовладельца. »
Місто в своїй забудові не мало єдиного плану, воно розбудовувалось хаотично. Від залізниці в бік Великої Жмеринки заселялась Графська вулиця за ім'ям графа Д. Гейдена. Він віддавав свої землі під забудову міста, на будову дільничної земської лікарні, а в період імперіалістичної війни — земельну ділянку, суміжну з лікарнею — на будівництво холерного бараку на 50 ліжок.
Як відомо люди з давніх-давен селились біля річок. А про те що була річка біля міста свідчать фахівці водопостачання: на великій глибині вона протікає і тепер. А в ті давні часи вона звивалась з північного сходу на південь. Про це свідчать назви околиць міста, які залишились в пам'яті пізніших поколінь: Заріччя, Порубаний ліс, Пеньківка, Грисяний лісок, Березина, Корчівка.
В кінці 60-х років XX століття під час земляних робіт пов'язаних з будівництвом басейну біля стадіону «Локомотив» були знайдені знаряддя праці первісних людей: зубила, скребки, крем'яні сокири, долота, а також черепки гончарних виробів, дивна статуетка, що нагадувала жінку. Отже на території нашого міста жили наші пращури ще в сиву давнину. На території, що прилягає до міста є пам'ятник археології поселення трипільської культури. В 12 км від Жмеринки біля села Межирова збереглися вали Скіфського городища, а біля Станіславчика ще й досі височить козацька могила — свідок відчайдушної боротьби українського народу за незалежність. Тут находиться КМС-79, КЧ-9
Саме тут пролягав давній Кучманський шлях.
Історія найближчих населених пунктів