Сайт міста Косів

Косів – одне з міст Прикарпаття. Має статуси історичного міста та міста-курорту.  Раніше містечко мало назву Риків. Сучасну назву отримало від більш давнього села, яке тепер називається  Старий Косів. Найчастіше назви обох населених пункті пов’язують із Косом – дружинником князя Юрія. Під час однієї з битв дружинник врятував Юрія від вірної смерті, але сам зазнав таких травм, що не зміг більше воювати. Щоб віддячитись перед вірним воїном князь дозволив йому взяти у вічне володіння землю. Кос подався на Покуття, звідки був родом і тут заснував поселення, яке пізніше прозвали Косовом. Назву містечка також пов’язуть з галицькою назвою дрозда – «кос». Статус міста Косів має з 1939 р.

Територія сучасного міста була заселена ще в часи неоліту і бронзового віку. Про це свідчать археологічні знахідки: кам’яні знаряддя праці та вироби з бронзи.

Перша письмова згадка про Косів датується 1424 р., швидше за все що тоді або незадовго перед тим воно й було засноване. Давня історія Косова пов’язана насамперед з солеварнею. Саме завдяки цьому містечко активно і швидко розвивалося.

До поділів Речі Посполитої Косів лишався приватовласницьким містечком разом з довколишніми селами, з яких створили волость.  Увесь цей час містечко лишалось в руках однієї родини – магнатів Язловецьких.  Декілька разів Косів зазнавав нападів татар і, навіть, був двічі спалений. Пізнніше тутешні шляхетські маєтки грабували численні опришківські загони.

Поруч з  видубутком солі в Косові завдяки досить сприятливому клімату широко розвинулося садівництво. Добре знаючи, які прибутки можуть принести євреї місту, Язловецькі активно їх підтримували, сприяюючи переселенню сюди і даючи податкові пільги на тривалий час. З часом єврейська спільнота в Косові значно збільшилась, вони зеселили всю центральну частину поселення. В руках іудеїв були майже всі торгівельні заклади, шинки, млини та інші виробничі підприємства.

З входженням Галичини до Австро-Угорської держави Косів перейшов у державну власність, прибуткова соляна галузь також опинилася під контролем держави. Цей період в історії містечка був пов’язаний із розвитком промислових виробництв, які мали тісний зв’язок з тутешнімии народніми промислами: вишивка, кераміка, килимарство, різьблення по дереву. З середини ХІХ  ст. було відкрито ткацьку фабрику та школу ткачів.

На межі ХІХ-ХХ ст. Косів почав розвиватися як один з туристичних центрів Покуття. Численні натовпи туристів і відпочивальників повністю заселяли санаторії, пансіони і приватні садиби. За сезон тут бувало до 3000 людей.

За радянських часів в Косові працювали ті ж підприємства, що існували ще за Польщі. В 50-90-х рр. експлуатувалось Косівське газове родовище. Наразі запаси газу тут майже повністю вичерпалися.

Найдавніша пам’ятка, яка збереглася в Косові – залишки замку. По вцілілих рештках стін можна побачити, яким раніше добре укріпленим був Косівський замок.

Інтерес представляє іудейське кладовище, на якому поховано цадиків. Надмогильні плити (мацеви) прикрашено різьбленням по камені. Оскільки Косів був фактично єврейським містечком, то кладовище займає чимало площу.

В  Косові збереглося багато цікавих будівель ХІХ – початку ХХ ст., деякі з них дерев’яні. До цікавих зразків архітектури належить дерев’яний санаторій А. Тарновського – споруда, аналогів якій за призначенням в Україні фактично нема. Будинок вже більше 100 років використовується за своїм прямим призначенням, зараз тут діє санаторій «Косів».

Один із видатних уродженців Косова – Казимир Мокловський. Після закінчення гімназії в Станиславові перебрався до Львова, де прожив більшу частину свого недовгого життя. У Львові займався проектуванням будинків головним чином в стилі еклетики, яка тоді ще тільки входила в моду. Також Казимир Мокловський займався архітектурно-мистецтвознавчими дослідженнями. Похований Казимир Мокловський на Личаківському цвинтарі у Львові. Оскільки він дотримувався соціалістичних поглядів, то поховання відбулося за участі численних демонстрантів.