Сайт села Застав'є

Застав’я (інша назва Застав’є) – одне із сіл неподалік південно-західних меж Тернополя. З 2015 р. село входить до складу Великогаївської сільської територіальної громади. Назва населеного пункту походить від словосполучення «за ставом». Спочатку назва села  так і звучала – За Ставом. Її дали жителі сусіднього Баворова.

Щодо датування виникнення Застав’я точних відомостей нема. За переказами місцевих жителів їхнє село виникло дещо пізніше сусіднього Баворова. Щодо останнього є точна дата першо письмової згадки – 1439 р. Тобто, Застав’я виникло пізніше цього року.

Відомо, що наприкінці ХІХ ст. Застав’я було типовим подільським селом. Тут проживало близько 800 жителів, в етнічному плані переважали українці, було декілька польських родин. На початку ХХ ст. в селі діяв осередок «Просвіти» та працювала школа.

В радянський час в Застав’ї було створено колгосп, до вичерпання сировини на околиці села існував кам’яний кар’єр. Початкову школу, яка існувала в Застав’ї закрили за радянських часів. Зараз село виживає завдяки близькості до Тернополя. Тутешні селяни реалізовують городину та продукцію тваринництва на ринках обласного центру. Багато жителів Застав’я працюють та навчаються в Тернополі та на місцевій агрофірмі «Нове життя»». Нещодавно в селі спорудили будівлю нового клубу.

Впродовж декількох століть Застав’я власної церкви не мало, а жителі села ходили до Баворова. Про будівництво церкви заговорили під час Другої світової війни, послідуючий прихід більшовицьких «визволителів» задумкам не дав можливості здійснитися. Існуючі два храми споруджено вже в Незалежній Укрвїні. Зараз в селі діють дві ошатні церкви Пресвятої Богородиці УГКЦ (2002) та Святого Димитрія Солунського УПЦ КП (2014).

Духівником і просвітителем називають уродженця села Миколу Дерлицю. Походив він з простої селянської сім’ї. Завдяки неабияким здібностям закінчив Тернопільську гімназію та Львівську духовну семінарію. Після отримання священництва Микола Дерлиця мав парафії на Львівщині та Прикарпатті. Всюди, де бував не лише виконував свої прямі обов’язки, але й опікувався українськми національними товариствами. З 1890-х рр. Микола Дерлиця зайнявся письменницькою працею. Спочатку друкувався на шпальтах львівського «Літературно-Наукового Вісника», пізніше видавв збірки оповідань та повістей соціально-побутової тематики.