Сайт села Фащівка

Фащівка – невелике село Підволочиського району Тернопільської області, знаходиться на межі Тернопільської і Хмельницької областей. Здавна сюдою  по Збручу проходив кордон, спочатку між Австро-Угорською та Російською Імперіями, пізніше між міжвоєнною Польщею та УРСР. Тут досі збереглися підмурівки, на яких стояли прикордонні стовпи. Походження назви населеного пункту до кінця ще не вивчено. З такою ж назвою є селище в Луганській області. Там її появу пояснюють утворенням від прізвища Фащов (Фащів). Таке прізвище, однак, тут не зустрічавєьться. У випадку з Тернопільською Фащівкою може бути утворення від назви рослини – хвоща. Досить часто поєднання літер «хв» в українській мові, особливо в певних місцевостях, передається через «ф». З 2015 р. Фащівка увійшла в числі інших населених пунктів  Турівськохї сільради до складу Підволочиської селищної територіальної громади.

Береги Збруча завжди приваблювали поселенців своїми вигодами і зручностями. В околицях Фащівки виявлені археологічні знахідки скіфського часу.

Перші документальні згадки про Фащівку датуються 1537 р. На момент написання фундаментального польськомовного «Словника географічного» в 1881 р. у селі існував фільварок, ним володів Леон Бромірський. У його володінні було 440 моргів землі. Попри свою заможність і досить чималий земельний наділ, власник чомусь розорився. Майно Л. Бромірського розпродали, а фільварок розібрали на будівельний матеріал селяни.

Відомо, що в період міжвоєнної Польщі землею у Фащівці володів єврей Льобар Йось. Він мав у своїй власності 100 га непоганої землі. За сучасними мірками це дуже велика ділянка, а на ті часи це вважалося надзвичайним  багатством. Льобар Йось у селі побудував також млин. Доля родини Льобарів склалася трагічно, всі вони загинули під час Другої світової війни, оскільки були євреями. Вижили лише двоє дітей із співкревної родини Бондерів: Йось (Йосип) та Юнка (Іванна). Їх переховувала родина Фірутів.

В міжвоєнній Польщі Фащівка перетворюється на більш-менш розвинуте село. На той момент воно було досить чималим: в різні роки тут проживало 700-800 осіб, переважно українців. Діяли осередки українських культурних товариств: читальня «Просвіти», гуртки «Союзу Українок», «Сільського господаря», «Кружок хлібороба», сільська кооператива та інші. Поляки гуртувалися навколо власного культурного товариства.

Прихід радянської влади не приніс так званого «визволення» з-під польського буржуазного ярма. Якщо за Польщі влада хоча й ставилася до українців не досить прихильно, але принаймні не відбирала землю і худобу, всі хто був охочий працювати, міг пргодувати себе і власну родину. Жителі Фащівки добре знали, які проблема і горе принесла радянська влада українцям по той бік Збруча. Саме тому фащівчани противились створенню колгоспів, за що багато родин висилили до Сибіру.

Раніше існуючий в селі колгосп припинив своє існування на зламі 2000-х. Зараз ці будівлі стоять пусткою та невблаганно руйнуються.

Осередком будь-якого села на Поділлі були церкви. Коли існувала перша в селі церква не відомо достеменно. До 1867 р. існувала дерев’яна, а пізніше вимурували нову церкву. Церква була парафіяльна від Луки Малої. За радянських часів богослужіння в храмі не проводилися, їх відновлено лише  в 1989 р.

З інших пам’яток в селі зберігся до наших днів млин Льобарів. Це – зовні непоказна споруда, але вона є цікавим зразком дрібного сільського промислового будівництва першої половини ХХ ст.

Важливе місце національної пам’яті мають штольні кар’єру Стінка. Тут 4 квітня 1945 р. загинуло понад 40 вояків УПА. Вдалося встановити лише прізвище 23-х героїв, їх викарбувано на плиті символічного пам’ятника.

Найвідоміший уродженець Фащівки – польський педагог та релігійний діяч римо-католицької церкви Ігнаци Хмелевський. В 17-річному віці він вступає до ордену єзуїтів.  В 1813-1814 р. був викладачем в знаменитій Полоцький Академії, також Ігнаци Фащевський був місіонером по різноманітних єзуїтських осідках аж до скасування цього ордену.