Сайт міста Збараж

Збараж одне з найдавніших міст історичної Волині і Західної України вцілому, віднесене до переліку історичних міст. Багато хто помилково вважає, що місто отримало своє найменування від відомого руського роду Збаразьких, однак це не так. Збаразькі були гілкою більш давнього роду Несвицьких і отримали своє прізвище від містечка, дідичами, якого були. Походження назви міста лишається відкритим, існує декілька версій. За першою з них воно могло отримати її від слова «бара», що в давнину означало болото, заболочене місце. Направду, береги Гнізни, на якому розкинувся Збараж саме такі. Ще одна думка ґрунтується на тому, що поблизу міста свої витоки бере багато річок Волині. Такі місця називали «зберіж». Є ще думки, що Збараж отримав свою назву від слова «бариш», тобто, мито або від імені слов’янського бога Сварога (місто Сварож). Магдебурзьке право Збараж отримав в 1689 р., міські права підтверджено радянською владою в 1939 р.

На околиці Збаража виявлено мезолітичну стоянку, вік якої обраховують 8 000 роками до нашої ери. Окремі поселення тут існували від часів Трипілля до ранньої Русі. Все це підтверджено численними археологічними знахідками, розкопки в межах міста проводяться і дотепер.

Збараж відносить до літопісних міст. Перші згадки про місто датуються 1211 р. Але ще задовго до першої зафіксованої в документах згадки місто було добре укріпленим пунктом Галицько-Волинської держави. В першій половині ХІІІ ст. відомо, що місто перебувало у власності тогочасного короля Польщі Лєшка Білого.

В 1393 р. король передав Збараж у власність князя Дмитра Корибута. Новий власник для захисту міста від військової загрози одразу ж збудував укріплений замок. Це був один з найдавніших замків на території України. Замок, однак, не зміг стовідсотково забезпечити належний захист. Відтак 1474 р. був дощенту знищений і спалений татарськими ординцями. Лише в 1587 р. на місці старого замку вдалося спорудити новий.

За часів Середньовіччя Збараж стає родинним гніздом Збаразьких. Пізніше тут осідають Вишневецькі, від 1744 р. ним володіли Потоцькі.

Збараж і сусідній Зборів опинилися у центрі бойових дій під час Національно-визвольної боротьби під проводолм Богдана Хмельницького. 27 липня 1675 р. Збаразький замок був в черговий раз зруйнований, а місто спалене внаслідок нападу татарського війська. Руйнування були настільки масштабними, що жителів Збаража на 12 років звільнили від сплати мит і податків.

З 1772 р. Збараж, як і майже все Тернопілля увійшов до складу Австро-Угорської імперії. В 1789 р. у місті було засновано гімназію з німецькою мовою викладання.  Швидше за все, що численними скаргами збаразьких міщан в 1805 р. її перевели до Бережан, де вона невдовзі стала значним освітнім центром регіону.

Під час Першої світової війни Збараж сполучили з Шепетівкою – містом Хмельницької області, яке до того було в складі Російської імперії. Оскільки російська влада не мала необхідних ресурсів для побудови такого значного залізничного відтинку в короткі терміни, тому для цього використали рейки із залізниці Великі Бірки-Гримайлів.

В міжвоєнний період Збараж був повітовим центром, працювали дрібні промислові і торгівельні підприємства. В радянський час Збараж – районний центр Тернопільської області.

В 2005 р. на базі заповідника в Збаражі було створено Національний заповідник «Замки Тернопілля». Існуючий в місті замок – твір італійського зодчого-фортифікатора Вінчецо Скомоцці. Замкове подвір’я прямокутне у плані, оточене з усіх боків болотами. В середині знаходиться двохповерховий палац.

В самому Збережі зберегся цілий комплекс давніх архітектурних споруд: синагога (1537), комплекс кляштору бернардинів з костелом (1627), декілька церков, житлові будинки.

Родом з Збаража Дмитро Клячківський, більше відомий під псевдо Клим Савур – перший головнокомандуючий УПА. Походив або з сім’ї селян або дрібного банківського службовця. Дмитро Клячівський закінчив Станиславівську гімназію, а вищу освіту отримав у Львові. Військову діяльність Клим Савур почав ще під час першого приходу «совєтів». Загинув 12 лютого 1945 р. під час бою з військовиками НКВД на Рівненщині.