Сайт села Підзамочок

Підзамочок – село неподалік від Бучача. Його назва очевидно  пов’язана із тутешнім замком, який був споруджений на пагорбі над Стрипою. Спочатку ця назва звучала як «Пізамче», пізніше змінилася на «Підзамочок», що можне свідчити, що поселення було не надто великим.

Вперше село згадується в описі м. Бучача, складеного французом д’Алейраком. Він зазначає, що є село Підзамче із замком. Факт згадки в цьому  описі свідчить про те, що Підзамочок існував ще задовго до цієї дати.

Наступна письмова згадка про село датується  1764 р., коли Бучач разом з передмістями було даровано Потоцьким. Підзамочок магнати також отримали у свою власність.

В 30-х рр. ХІХ ст. селами Поділля та Галичини подорожував польський художник Єжи Глоговський. На одному із своїх полотен він зобразив тутешніх селян.

В 1830-х рр. між Бучачем і Підзамочком було засновано мануфактуру, яка з часом перетворилась на велику фабрику. Тут ткали вишукані двохсторонні килими, які прикрашали срібними і золотими нитками. Килими були справжніми мистецькими творами, в яких поєднувалася місцева гуцульська орнаментика і мотиви Сходу. Продукція фабрики розкуповувалася не лише для салонів Варшави, Кракова та інших великих міст Польщі, але  й для Європи. Килими з Підзамочка неодноразово отримували нагороди на престижних міжнародних виставках. Підприємство проіснувало до 1939 р. Ще одне велике підприємство села – млин Миколи Чекаловського.

В міжвоєнний період в селі працювала папірня. Ще в 50-х рр. існував хутір Папірня, пізніше жителів переселили до Підзамочка, а село виключили з облікових даних як населений пункт.

На відміну від інших сіл округи Підзамочок був майже повністю польським селом. До 1939 р. тут проживало близько 94 % римо-католиків і лише декілька десятків українців та євреїв.

Під час сумнозвісних подій перших років другого приходу радянської влади все польське населення села переселили на історичну батьківщину – до Польщі. Пустуючі садиби заселили українцями з Лемківщини.  Переселенці зберегли свою регіональну мову і давні традиції. В селі діє лемківський хор, який є активним учасником відомого фестивалю «Лемківська ватра».

В 1948-1990 рр. в селі діяв колгосп. За часів Незалежності селяни знову отримали можливість господарювати на власній землі. В останні роки покращилася інфраструктура Підзамочка – до кожної оселі провели воду та газ. Від 2007 р. в селі працює насіневий завод підприємства «Бучачагрохлібпрому».

Поблизу села в напрямку Бучача збереглися руїни одного з найдавніших на Поділлі замків. Зведено його було 1600 р. коштом Яна Кшиштофа Бучацького-Творовського, як твердиню, котра мала захищати підступи до Бучача. Замок було побудовано на стрімкій кручі над Стрипою у формі чотирикутника. В середині фортечних мурів розташувався двохповерховий житловий палац. Замок був зруйнований в 1676 р. під час татарського набігу. Палац в наступні десятиліття відбудували і використовували певний час під житло. Однак вже на початку ХІХ ст. і він почав руйнуватися. Добротні замкові мури розбиралися місцевими жителями на будівельний матеріал. Із замкового комплексу найкраще збереглися стіни фортеці та  масивна брама.

4 жовтня 2015 р. в замку вперше відбувся фестиваль «Свято в старому замку». Під час його проведення було презентовано туристичний потенціал Тернопілля, відбулися реконструкції лицарських боїв та концерт естрадних виконавців краю.

Оскільки в Підзамочку проживала значна кількість поляків, тому тут існував костел. Його в 1990-х рр. було переобладнано під церкву Різдва Пресвятої Богородиці. В роки Незалежності на церковному подвір’ї побудовано дзвіницю та каплицю.

В селі також зберглися дві давні фігури: Святого Антонія Падуанського (1809 р.) та Матері Божої (1905 р.).

В Підзамочку народився сучасний український художник Анатолій Рудницький. Після навчання в мистецьких навчальних закладах Вижниці та Львова, повернувся на Бучаччину. Свою художню кар’єру розпочав в Бучацькому краєзнавчому музеї. Анатолій Партенович малює в основному натюрморти та пейзажі, він – учасник багатьох українських та міжнародних виставок. Проживає в м. Бучачі.