Сайт селища Гоща

Гоща – селище міського типу, районний центр Рівненської області Назва населеного пункту має давньоруське походження. В ті часи «погостами» або «гостами» називали поселення. Місцеві легенди пояснюють виникнення назви від слів «гість», «гостити» або «гостина». Статус с.м.т. Гощі надано в 1959 р.

Перші літописні згадки про Гощу датуються 1152 р. Довгий час поселенням  володіли представники відомого шляхетського роду Гойських. Швидше за все, саме ними було побудовано укріплений замок. За деякими даними рови і вали від цього укріплення ще можна було фрагментарно побачити на початку ХХ ст.

З вигасанням роду Гойських в  XVII ст. Гоща переходить в руки іншого руського шляхетського роду – Соломорецьких. В цей час містечко розвинулося в духовному напрямку. Регіна Соломорецька доклала багато зусиль до відкриття в Гощі монастиря. При монашій обителі існувала школа. Курс навчання в гощанській школі відбувався за програмами колегій. Рівень освіти в  спудеїв, які навчалися в цій школі був високим, цьому поміж іншого сприяв великий науковий потенціал вчителів. З відомих діяів викладачами в гощанській школі були, зокрема: Гнат Старушич та Інокентій Гізель.Зі зміною релігійних вподобань дідичів школа перетворилась на аріанський навчальний заклад. Ця школа була однією з найбільших такого типу на Україні.  

Певний час Гощею володів Адам Кисіль, за ним гетьман Павло Тетеря та родина Ленкевичів. Вже на той час в Гощі окрім українців та поляків почали селитися євреї. Декілька разів в епоху Середньовіччя на містечко нападали противники, часто його грабуючи і руйнуючи. Під час козацьких нападів дуже потерпало єврейське населення.

В ХІХ ст. Гощею володіла родина Валевських. В цей час містечко виходить на новий рівень розвитку. Нові власники мали значні фільварки, де розводили овець (близько 3000 голів). Також у стайнях Валевських було 300 породистих коней.

Хоча й в міжвоєнний період Гоща була звичайним ґмінним центром (ґміна – адміністративна одиниця, щось на зразок теперішньої територіальної громади), але перетворилась на значне військове містечко. Тут базувалася бригада Корпусу охорони прикордоння. Військові цієї бригади забезпечували прикордонну охорону на відтинку майже в 70 км., між Польщею та СРСР. В 1926 р. при бригаді було створено підофіцерську школу. З початком бойових дій і захопленням Західної України радянськими військами бригада увійшла до складу армії «Карпати». Власне, на цьому волинський період існування цієї структури припинився.

Роки Другої світової війни для Гощі виявились складними і трагічними. В містечку двічі проводилися розстрільні акції єврейського населення. Під час них було винищено понад 1000 осіб – жителів Гощі та навколишніх сіл. В селах поблизу Гощі активно діяли загони УПА. Польське населення переховувалося в самому містечку. В ході подій, відомих під назвою «Волинська різня» в Гощі та окрузі загинули як українці, так і поляки.

За радянських часів Гоща перетворилась на звичайний, невеликий райцентр. Зараз тут проживає трохи більше 5000 осіб.

Найбільша архітектурна перлина селища – колишній палац Валевський, розташований на межі міського парку (колишній вишуканий магнатський парк). Сама будівля палацу – унікальна для України архітектурна пам’ятка – побудована в стилі швейцарського будиночка (шале). Палац має завершення фахверковим дахом, також є мансардний поверх. Зовніщшній вигляд спотворено в радянський час, коли за віяннями тогочасної моди облицьовано плиткою. Зараз тут розміщена місцева бібліотека.

Поруч з палацом – Свято-Михайлівська церква, побудована ще в  XVII ст. Адамом Кисилем. В плані архітектурного вирішення – це один з перших прикладів використання трьохчастинного мурованого будівництва, раніше таке використовувалося лише щодо дерев’яних храмів. Окрім того храм має слабкі ознаки використання запізнілої ґотики.

Серед уродженців Гощі – новітній Герой України, Тарас Гарбарчук.  В зоні АТО воював в якості водія танка. Загинув внаслідок прямого попадання снярялу в танк 29 січня 2015 р. в м. Вуглегірську. Тарас Анатолійович нагороджений орденом «За мужність» посмертно.