Сайт міста Сколе

Один із гірськолижних курортів Львівщини – місто Сколе. Щодо назви цього населеного пункту думки дослідників розходяться. За однією з них місто отримало своє найменування від слова «скелі», однак ніде поблизу Сколе таких немає. Існує думка, що назва походить від племені сколотів, але його представники належали до скіфів, відповідно, жили в степах. Найбільш правдоподібно звучить третя версія. За Лаврентіївським літописом в долині річки Опір 1015 р. відбулася жорстока і кровопролитна битва між двома братами – Святополком і Святославом, синами Володимира Святославовича. У ході цієї битви Святополк своїх вояків підохочував: «Сколіть їх!». Підтвердженням цій версії служать назви, що можуть бути пов’язані з битвою: згадана річка Опір та селище Святослав. Міські права Сколе отримало 1660 р.

Археологічні знахідки свідчать, що в Х ст. на території сучасного міста існувало давнє поселення кельтського племені Боїв. Тут було знайдено сокири, вироби з кістки, кераміки. Вже в той час поселення відігравало важливе значення, оскільки розміщувалося при шляху з Волині та Галичини на «угри», тобто на Закарпаття.

За часів Галицько-Волинської держави до 1241 р. на місці Сколе існувало фортечне укріплення. Воно собою являла трирядну систему з ровами і валами. Історики припускають, що це поселення називалося Тукля або Тухля. Воно було знищене монгольськими ординцями Батия. Вцілілі мешканці трохи вище заклали нове село (сучасне с. Тухля).

За часів Речі Посполитої Сколе було приватно-власницьким селом, тут було багато дрібної або, як її ще називали, ходачкової шляхти. За Олександра Заславського поселення отримало міський статус. Власник хотів містечко назвати в свою честь Олександрією, однак ця назва не прижилася. В цей час тут існував добре укріплений дерев’яний замок, посеред Ринку стояла єдина мурована будівля – ратуша. Сколе не отримало Магдебурзького права, тому ратуша не використовувалася за прямим призначенням, тут були склади. Пам’ятка постраждала під час Другої світової війни. Замість того, щоб її від реставрувати, в 50-х рр. радянське керівництво будівлю знесло, а на цьому місці побудувало безлику споруду районної адміністрації.

Найбільшого розквіту Сколе набуває вже за Австрії, коли містом володіє княгиня Ізабелла Любомирська. Вона запросила сюди німецьких пекарів, слюсарів, шевців та годинникарів, які тут впроваджували свої ремесла. З часом на передмісті виникла ціла німецька колонія Демня, де було побудовано доменну піч для виплавки заліза із привізної жидачівської руди. Пізніше залізоплавильня працювала на місцевій сировині. Дещо пізніше в Сколе була побудована гута, де виготовлялося зелене і прозоре скло високої якості.

Сколе динамічно розвивалося і в ХІХ ст. Цьому сприяли торгівельні шляхи. Тут виникли великі тартак та сірникове виробництво. Найбільшими підприємцями містечка були австрійці Ґредлі, в руках яких був комплекс лісопереробних підприємств, дробильня каменю і гідроелектростанція. Для власних потреб вони побудували декілька вузькоколійок. На рубежі ХІХ-ХХ ст. Сколе почало розвиватися як туристичний центр.

За радянських часів у місті було відновлено роботу постраждалих в роки воєнних лихоліть підприємств. На жаль в часи Незалежності не всі з них вистояли в умовах економічних негараздів.

Серед відомих уродженців можна згадати Станіслава Глобінського – польського правника та економіста, викладача Львівського університету, якого було замордовано радянською владою в харківській тюрмі.

В Сколе збереглося декілька цікавих архітектурних пам’яток. Передовсім це церква Св. Параскеви (1597 р.) та дзвіниця при ній (1760 р.). За радянських часів в храмі був музей, в 90-х рр. його повернуто вірянам і відремонтовано.

Набагато молодший від греко-католицької церкви сколівський костел Семи Печалей Діви Марії (1892 р.).

В середині ХІХ ст. магнат Євгеніуш Кінський побудував палац з парком. Наступні власники, Ґредлі його перебудували в стилі необароко. Перед палацом фонтан, збереглися ковані хвіртки та паркани довкола нього.