Сайт села Демидівка

Запрошую друзів у https://www.facebook.com/vovaoven Володимир Шпирко

Це моя збірка віршів "Жінка - таємниця неба"
***
Ти – Жінка!!! Гарна і вродлива,
Тобі під ноги стелиться трава.
Ти можеш бути ніжна й вередлива.
Та пам’ятай, що ти завжди права.
Ти - Жінка!!!Неба таємнича повість.
Ти - ніжний промінь сонця на світанні,
Закономірність ти і випадковість!
Живи! Кохай! Згоряй в коханні!

У цієї жінки – осінній блюз в очах
У погляді грайливім слід досади
В її роках - барвистість листопаду,
Хмільна, терпка вона на смак.
У неї все, що Світ іще не бачив
Замріяний, глибокий і красивий,
Де по законах править королева.
Але б я все на Світі їй пробачив.
Мені із нею добре так мовчати -
Вона думки читати змогу має…
І людським вчинкам, слову ціну знає,
А душу любить мовчки пізнавати.
З нею вологість проливних дощів
Я не вважаю хмурністю безликою
За нею, як Орфей за Евридікою
Іду по золоту осінніх нот і днів!
Мене так вабить з нею говорити!
Ні! Не дурниці – вона їх не приймає,
А промінь кішкою в її руках дрімає…
І як її за все це не любити.

За що я це життя люблю?
За блиск очей щасливих,
За те, що зараз я живу,
За шум дощу, за мрії.
Люблю, як ранок настає,
Проснутися з тобою,
За те, що друзі в мене є
І що - вони зі мною.
Люблю, що можна босоніж,
Пробігтись вранці по росі,
За небо голубе - без меж,
І що жінки красиві всі!
***
Господь для чоловіка утворив:
Жіночу посмішку й кохання.
Жінкам ключі до успіху вручив:
Із ніжності, із пристрасті й бажання.
Усмішки своєї не ховайте
І даруйте щиро доброту,
Помилки весело виправляйте,
Сміх зруйнує зло і гіркоту.
Коханим усміхайтесь кожну мить,
Віддавайте ніжність до кінця.
Щастя за валюту не купить,
Лиш усмішка западе в серця.
Усміхайтесь навіть у негоду,
Хай усмішка горе відведе.
Жінка й сміх – гармонія природи,
Зробить всіх щасливими людей!

***
Я любов'ю своєю твої плечі укрию,
І пошию одежу з поцілунків палких.
Стану світлом твоїм, якщо Сонце загасне,
Вбережу від печалей й неприємностей злих.
Я молитиму Бога, кохана за тебе,
Буду пити твій біль і розчиню в собі ...
Не попрошу нічого у Неба я для себе.
Лиш благаю у Бога я щастя тобі ...
***
Красива жінка схожа на вино ...
Ти перш подумай, ніж напитися ...
Чи підійде тобі воно,
Зненацька щоб не отруїтися ...
***
Ти з кожним днем для мене ще рідніша,
В кохані очі я дивлюсь щасливий…
Хотів би я кохати ще сильніше,
Та тільки жаль – сильніше неможливо.
Ніяк до тебе ще не можу звикнути.
А у коханні ж так, дрібниць немає:
«Не йди!»- тобі я хочу крикнути,
Коли на крок ти тільки відступаєш…
Ким ми були, що з нами далі буде,
Що втратимо, а що знайдемо знов,-
Не говори, мовчи! Ми – тільки люди,
Ми люди – порізно і Всесвіт – вдвох.
Хай випадок нас тішить і морочить.
Та хвилі - не завада кораблю.
Цінуй мене, кохай, шануй і муч, -
А я сильніше з кожним днем тебе люблю.
***
Я тебе неодмінно знайду
Поміж тисяч облич дуже різних.
У цих буднях до болю спокійних,
Ти заповниш мою пустоту.
Разом станемо розповідати,
Яка туга ночами буває,
Коли пари у когось не має,
Від кошмарів до ранку не спати.
І шукати. Постійно шукати,
Уявляючи саме ту зустріч:
А відбудеться мабуть це на ніч,
З неба дощик буде накрапати…
Познайомить нас дощ із тобою
Ми під дахом сховаємось разом
І мене ти впізнаєш відразу,
Неодмінно знайдемось обоє.
***
Жінка – чудове Боже створіння,
Чарівна краса, таємниця віків,
Навіть думки прочитає на відстані,
Душу твою зрозуміє без слів.
Погляд позбавить надії на зближення,
Відмовить і знову може прийняти,
Стійко терпить важкі приниження,
Як треба – готова життя віддати.
Розум жіночий – ребус закрученій
І лабіринт нечисленних ходів.
Ні ким і ніколи не будеш ти вивчена,
Жінка – таємна загадка віків.

***
Я твоєї долі тихо доторкнусь.
Ніжно. Обережно. Несміливо.
Знаю, що мені до тебе зась,
А серце твоє каже, що можливо.
Я дивлюсь в твої кохані очі,
Відпусти. Я сам піти безсилий.
Нам не можна бачитись щоночі…
Твої руки кажуть, що можливо.
Чистий смуток, як сльоза прозорий.
Чую ніжний подих твій тремтливий.
Ти мене кохати не повинна,
Твої ж губи кажуть, що можливо.
Розум – проти. Тільки серце – за.
Знову я брешу собі безбожно,
Що мені з тобою бути зась,
Притиснув до серця: «Чуєш?!Можна!»
***
А сьогодні з ранку туман.
Білий-білий, як молоко.
А у нас з тобою роман:
Я плюс ти. Ти плюс я. Давно.
На порозі вже листопад,
Ніжно грію твої долоні,
А у нас з тобою роман:
Я плюс ти. Ти плюс я. Синоніми.
І розвіє ранок туман,
Сонце знову цілує плечі.
А у нас з тобою роман:
Я плюс ти. Ти плюс я. Цікаві речі…

***
Ви жінці не кажіть про те, що було!
Не обіцяйте їй, що буде після...
Живіть для неї і творіть добро,
І про кохання їй співайте пісню.
Мене розбудять твої руки ніжні,
Якогось мабуть дня, якогось року...
Не буде більше слів, вони тут лишні
І ми з тобою віддаємось пороку.
Не треба нам відвертості стидатись,
Тобі відкрию те, що приховав.
З тобою хочу з ніжністю кохатись...
Вустами сонними до вуст твоїх припав…
Не буду більше у самотності ховатись,
Тобі тепло душі своєї віддаю.
І почуттям не треба опиратись,
Від жару рук твоїх займусь я і згорю.
Мене розбудять твої обійми ніжні,
Якогось дня надіюсь я на вдачу
І всі слова на світі будуть лишні.
В очах твоїх я відповідь побачу.
***
Осіння жінка тендітно-красива
Відверто-рішуча, ніжно-спесива.
Вона любить дощ і опаловій вечір,
У шлейф листопаду закутати плечі.
Вона так чарівно пахне туманом,
Продимленим вітром і яблуком п’яним,
Осінні вітри на крилах підносять,
Медово-п’янку - цю Жінку-Осінь!

***
Хочеш зірку подарую?
Вибирай любу!
Хочеш цю, а може ту -
Ніжно - голубу?
Я не знаю перешкод,
Бо тепер літаю
І твою щасливу зірку,
Я за хвіст піймаю!
Обережно принесу,
Я тобі в долонях.
Хай горить оця краса,
Тут на підвіконні.
***
Хотів би я проснутися в ночі
З відчуттям, що живу в раю.
І щоб спала на моєму плечі,
Та жінка, що я ніжно люблю.
Вдихав би я запах від її кіс,
Гладив би ніжно плечі жіночі,
Та видно до раю я не доріс
І мабуть багато ще хочу.
Із нею мовчати і говорити,
І подавати махровий халат,
І на сніданок каву варити,
А на вечерю робити салат.
Хотів би у вечері я при свічі,
Відкрити коханій душу свою,
А вранці відчути її на плечі,
Ту жінку, що ніжно люблю.

***
Боже, крім тебе, ніхто мені не допоможе.
Невідомий мій шлях, все темніша імла ...
Я кохаю, кохаю цю жінку мій, Боже,
Зроби так, щоб завжди вона поруч була!
Не багато прошу, це ж для тебе піщинка,
Або інший тоді, шлях в житті укажи.
Розумієш, мені так потрібна ця жінка,
Якщо є ти, Господь, для мене її збережи.
Непутящим я був, ти пробач мої вчинки,
Усього хотів, а тепер - радий крихті малі...
Я шукав і знайшов для себе цю жінку,
Молюсь, щоб вона не поповнила втрати мої.
В небі блискавки слід - як хвиляста стежинка,
Та повернуться спокій і синь небесам.
Боже, зроби, щоб щасливою була ця жінка,
Ні ... Не треба!.. Я сам ... Решту, Боже, я сам!
***
Осінній вечір… Жінка… Вальс..Розмова…
А я не вірю в зустріч випадкову
Коли з тобою поглядом зустрівся,
Твоїм любовним ядом отруївся.
Писав вірші й палив - не мало…
Душа бездомна так довго вибирала,
Собі притулок і вибрала тебе. Я здався…
І не жалкую… Каюсь – закохався…
***
Від відчуттів, до розуміння.
В кохані шлях не всяк пройде,
Я не шукаю суть кохання,
Важливо те, що воно є!
***
Я хотів бути кращим самим,
У твоєму житті останнім,
І незвіданим океаном,
Першим променем на світанні.
Тихим вечором і зорею,
Чимось більшим, що не сказати,
Я хотів би іти з тобою
І без слів тебе розуміти.
Засинати і прокидатися,
Просто поруч з тобою жити,
Та ніколи не розлучатися,
І важливим для тебе стати.
Щоби вранці - лиш засіріло,
Пригорнувшись ніжно до мене,
Ти сказала, зніяковіло:
«Я так довго чекала на тебе».
***
Коли бузок зацвів, як заметіль,
Такий важкий, як виноградні грона,
Зустрілись ми і причаїлась тінь,
Твоя тендітна із моєю поряд...
Травневий дощик налетів не в такт…
Тебе так мокра сукня облягає...
Мене це в мить зачаклувало так…
Прикметників усіх не пригадаю.
Сховавшись у будиночок старий,
Як цуценята вимоклі трусились...
Мовчали ми і тільки лиш серця,
У грудях наших відчайдушно бились.***
Останнім поглядом я на минуле гляну
І знаю, не повернуся туди.
Не можна мати щастя половину,
Пів-щастя - означає пів - біди.
І я не хочу половину сонця
І неба половину я не йму!
На половині пісня обірветься,
Кохання половину не прийму!
На половину разом – це розлука,
На половину вірність – підлість є!
На половину радість – наче мука!
Все, що на половину не моє!
***
Кохання у двері стукає знов.
Ким ти прийшло сьогодні?
Злом, що пронизує душу і кров,
А може даром Господнім?
Може ти диво? Може обман?
Що ти в заміну просиш?
Серце моє не витерпить ран,
Що ти сміючись наносиш.
Відчиню і знаю - пропав ні за гріш.
В полум'ї пристрасті згину...
До біса! Хай тисячі бід ти несеш...
Я все одно відчиню.
***
Коли Жінка Любов'ю зігріта,
То їй ніяка Осінь не страшна ....
І навіть у пізнє "бабине літо",
В душі її рання Весна!
***
Я на тебе чекав серед довгих ночей безсонних
Цілувався з дощем, відчуваючи губи твої.
І летіла душа по нічних просторах бездонних,
Біля райських воріт, розчинялися мрії мої.
Я тебе малював на мольберті нічного вікна,
Ніжно пальцем ведучи, губами до губ припадаючи
І душею хотів я відчути хоч краплю тепла,
Але скло немов лід і малюнок зникав швидко танучи.
І буяла гроза, підсвітивши туманний мольберт.
Вітер – хлопчик пустун за вікном завивав надривався,
Дзвінко падали сльози грози на дивний портрет.
Наближався світанок, образ твій, як міраж розчинявся.
А коли ти прийшла, раптом вщухла гроза тої ночі.
Промінь сонця ураз, осушив сліди сліз на вікні.
Як у дзеркало, я дивився в твої в милі очі
І не вірив, що дійсно це бачу, а не у вісні.
***
Що є інтимніше інтиму? Незбагненно!
Одна гаряча кава для обох.
Коли вона без макіяжу – незрівнянна.
А він такий один, не наче Бог.
Сплетіння рук і босоніж вона,
В його сорочці вранці чайник гріє.
Для всіх була звичайна і земна,
Та він у ній побачив свою мрію…

***

Гей, дівчата! Щоб у всьому вдача,
Щоб була нетлінною краса,
Нехай мене чарівником призначать,
І тоді настануть чудеса.
Я почну з того, що на планеті -
Відразу ні обманів, ні тривог.
Всі квіти, які є на цьому світі,
До ваших ніг я покладу, як Бог,!
Я вам усім, брюнетки і блондинки,
На сукенки розкроїв і зорю,
Веселку я розріжу на косинки,
А небо на відрізи роздарую.
Тоді з красою буде все в порядку:
І кожен профіль хоч в музей неси!
Ну, а щоб якісь там неполадки?
Та Боже збав! Собі я залишив!
А для танців і нарядів бальних,
У вигляді доповнень до краси,
Для кожної вручив би персонально,
По брошці з кришталевої роси.
А щоб не були ви в житті самотні,
Не знали туги, й одиноких сліз,
Я кращих кавалерів би по сотні,
Для кожної на вибір би підніс!
Гей, дівчата! Щоб у всьому вдача,
Щоб завжди співали солов'ї,
Нехай мене чарівником призначать!
Поклопочіться, любі ви мої!

***
Ви знаєте, я мабуть Вас придумав,
Якось вночі на свічку дивлячись…
Таких очей в житті я ще не здибав…
Дивлюсь у них я мовчки сміючись…
Вони теплом іскряться і надією
І так, що йде аж кругом голова…
Для Вас, Чаклунка, з ніжністю і мрією,
Знов підбираю рими і слова…
Навіщо Ви, мене собі придумали?
Чому? Коли уміли ворожити,
Холодним вітром на свічу не дунули
І як тепер я маю дальше жити?
Без ніжних вуст з чарівною усмішкою?
Без довгих вій і сяючих очей?
А може все назвати це помилкою,
Чи витівкою зоряних ночей?
І що ж оця така чарівна зустріч,
Собою передбачити хотіла?
Я вірю, що настане дивний вечір…
Свіча кохання вже благословила:
Сплетіння рук, легке торкання вуст,
Та блискавка між нашими серцями…
Сльозинка щастя, як гарячий віск…
І в епіцентрі Всесвіту…ми з Вами!
***
Як життя людей фільтрує ... помічали?
Бо ж воно мудріше й розумніше,
Ще учора, ... в одному ліжку спали,
Сьогодні ... навіть в друзях не залишив ...

***
Зустрічі в житті не випадкові!
Випадково ніщо не виходить,
Серед відчаю, страху, безсилля,
Душа іншу раптом знаходить.
Очі в очі і слово за слово.
Скрізь нас пролетіла Амура стріла.
Випадковою вийшла розмова,
Але спокій чомусь забрала.
Дзвінок і відповідь, побачення!
Один без одного - не жити!.
Нехай зустрілись із запізненням,
Та краще вірити й любити.
Коли з минулим розпрощаєшся,
Ти станеш Ніжністю, і Вірністю
І не живеш - життям пишаєшся!
Став випадок закономірністю
***
Я кохаю тебе, як кохають життя,
Як кохають дитину, чекану роками.
Все, що було до тебе, хай іде в небуття.
Я кохаю тебе, до нестями.
Ти красива, як ніч в солов’їних піснях,
Ти жадана, як дощ у жарку літню днину.
Я кохаю і бачу, тебе в своїх снах.
Я ніколи тебе, не покину.
***
Життя моє так склалося, як склалося ...
І на інше я його не проміняю ...
Що у ньому мало бути - сталося!
А далі...? Далі ... поживу - пізнаю !!!
***
Я серцем відчуваю настрій твій.
Я відчуваю кожен крок і подих.
Можливо я для тебе тільки мить,
Коротка мить дарована від Бога.
Не відчував я твого тіла аромат,
Ніколи не торкався твоїх рук,
Та пам’ять вже не повернеш назад,
Я буду скрізь з тобою любий друг.
Ти мимо мене пройдеш - не впізнаєш,
Забудеш вигляд мій, лице і очі,
Та своє серце ніяк ти не обманеш.
Я буду снитися тобі щоночі.
Твоїм нескінченним видінням стану,
Яке покохати ти не змогла.
Нехай я для тебе миттєвістю буду,
Але ця миттєвість від Бога дана.
***
Прошу у Бога я щастя для тебе,
Не казкового – просто земного…
Щоб тебе захистив Він із неба,
Від зла, та дурного слова…
Прошу здоров’я, щоб сяяли очі твої,
Кохання ніжного, як квіти весною.
Прошу у Бога миру на землі
І неба голубого над тобою.
Спитає Він… «Скажи моє дитя,
Що ця людина так багато значить?»
Я відповім: «Вона – моє життя!»
Бог зрозуміє… Я знаю! Не іначе.

Я в гостях у тебе знову …
Доля думає за нас…
Ведемо у двох розмову
І не дивимось на час.
Друзі ми давно з тобою…
Знаю я де ти живеш,
Тільки жаль, що не зі мною,
По життю ти поряд йдеш.
Ти красива й не приступна,
Рідко бачусь я з тобою.
В мене мрія є «підступна» -
Доторкнутися рукою,
Обійняти й ніжно, ніжно,
Цілувати усе тіло
І кохатися безмежно,
Тільки б цього ти хотіла!
А сьогодні, слава Богу,
Що ти поряд знов зі мною,
За розмову нашу довгу,
Й каву зварену тобою!..
***
Сьогодні в мене було відчуття,
Якщо твій голос зараз не почую,
Для мене раптом скінчиться життя
І я ні миті більш не проісную.
Тобі, кохана, дякую за те,
Що ти живеш і ходиш по землі,
Що маєш ніжне серце золоте
І кожен день даєш життя мені.

***
Ми, як дві самотності зустрілися,
Дві печалі з долею складною,
І немов пророцтво десь здійснилося,
Таємниця між тобою й мною.
Дві печалі, як два воскресіння,
Як два вікна засвічені в ночі.
Це дар долі, або шанс спасіння,
Пошуки тепла у згаслої печі?
Ми ж удвох повіримо у Диво!
Пора таких чудес ще не минула!
Нам з тобою лиш одне важливо,
Щоб щасливою ця зустріч була!
***
Я на себе візьму, весь тій біль і страждання,
Від самотності й суму тебе вбережу.
Щоб у серці твоїм зажевріло кохання,
Я красиві вірші тобі напишу.
В час вечірній, коли появляються зорі,
Під гітару, тобі заспіваю пісень,
Про кохання своє – велике, як море,
Твої очі кохані – ясні як день.
Не сумуй! Все пройде і сама ти побачиш,
Біль розтанув, не наче цигарки димок.
І кохана, тоді ти від щастя заплачеш,
Що позбулася горя й тривожних думок.
І душа твоя знову стане крилата,
Запалає у серці кохання вогонь,
А для мене найкраща від тебе відплата -
Це губами припасти до твоїх долонь.

***
Ти - диво раптове, щире і ніжне,
Наче бузок на весні.
І пізнє кохання, як море безмежне,
Відразу заграло в мені.
Ця зустріч омріяна мною, бажана.
І де ж ти раніше була?
Як гілочка крихітна і незвичайна,
Що восени зацвіла.
Ніжним серпанком диво цвітіння,
Гріє утомлену кров.
В пору вечірню, в пору осінню,
Пізня у серці любов.
Знайшло до нас щастя дорогу,
Хай осінь стоїть на дворі.
Життя починається знову,
Ми зовсім іще не старі.
***
Це все, кохана, для тебе:
Зірки, і місяць, і сонце,
На шлях твій світять із неба,
В твоє заглядають віконце.
Краса вся земна для тебе,
Тиша лісу й загадка ночі.
Одна ти існуєш для мене,
Я іншої просто не хочу.
Живу лиш для тебе, кохана,
Я дякую Богу за милість,
Що ти у мене єдина
І що у житті ми зустрілись!

***
Ти знаєш, а я досі ще не вірю,
У щастя те, що трапилось зі мною.
Його нічим, в житті я не відмірю.
Мені безцінна кожна мить з тобою.
Ти міцно спиш у мене на плечі,
Я наче лицар, сон твій стережу.
Тебе обнявши ніжно у ночі,
Щасливий і замріяний лежу.
Бажаю, щоби сон твій був красивий,
І збулися всі заповітні мрії,
Щоб був кінець у твого сну щасливий,
Повний кохання, віри і надії!
***
Я порушу статут життєвий,
І розсиплю без міри слова.
В сотий раз я залишусь неправий,
А ти будеш, як завжди права.
Сто гріхів я на себе візьму,
І не стану на долю кивати,
З неба зірку для тебе зніму,
Щоб не дати тобі сумувати.
Хочу чути твій радісний сміх,
Бо для мене він сили дає.
Я надіюсь – сто перший мій гріх,
Стане благом в ім’я твоє.
І поцупивши в Райськім саду,
Пару кислих, не спілих плодів.
В пеклі місце своє я займу,
Щоб воно не дісталось тобі.

***
Спасибі за те, що ти є!
Спасибі кому? Не важливо!
Що серце зігріла моє,
Коли на душі моросило.
Спасибі за те, що ти є,
Що віру й надію вручила,
Життя ти змінила моє.
Спасибі тобі моя мила.
Спасибі за те, що ти є,
Що десь і співаєш, і мрієш,
За серце велике твоє,
Що поряд від ніжності млієш.
Спасибі за надану честь:
Я Господа славлю за диво!
Спасибі за те, що ти є!
Спасибі, що став я щасливим!
***
Прошепочу тобі два слова,
Щоб квіти не почули,
Зібравши наче покривало,
Роки, що вже минули.
Прошепочу тобі два слова,
Щоб пішла колом голова,
Як від чарівного напою,
Міцного, терпкого вина.
Прошепочу тобі два слова,
Щоб ти повірила я хочу,
Відкрила душу щастю знову,
«Кохана моя!» Прошепочу.

***
Ми хотіли один - одного знайти,
Ми ходили по самому краю
І кричали по ночах: «Де, ти?».
Я знайдуся!. Я знайду! Тебе я взнаю!
Скільки було перешкод повсюди,
Ми неначе сходили на скали
І стискались відчайдушно груди,
Все одно ми зустрічі чекали.
Щось ворони каркали у слід,
Нас з тобою дурнями вважали,
Але ми йшли далі, без обід
І себе віршами захищали.
Наша зустріч – це чарівний сон,
Ми з тобою поглядом зустрілись
І серця забились в унісон,
А обличчя щастям засвітились.
***
Чоловіки дарують жінкам квіти,
Красиві речі, машини, коштовні перлини,
А жінці достатньо напевно лиш знати,
Що ніколи коханий її не покине.
Чоловіки дарують жінка слова:
«Яка ти гарна, яка ти вродлива»,
А жінка чекає ледве жива,
Коли поцілують сором’язливо.
І щоб чоловік доказати їй зміг,
Істину просту до смішного,
Що вона єдина на землі
І більше у нього нема нікого.

***
А наші долі мабуть паралельні
І душі наші мовчки розмовляють.
Зірки летять на швидкості шаленій
Та сни нам чудернацькі посилають.
"Приснись" - І я приснитись обіцяю...
"Зі мною летимо" - І знову я лечу...
Руками тебе міцно обіймаю...
Щось ніжне не розбірливе шепчу...
Я в грішних снах ловлю твій тихий подих...
Ніч догоряє, наче та свіча
І вуст твоїх я відчуваю дотик
До мого не прикритого плеча.
А долі наші паралельно ходять,
Щоб в просторі безмежному зійтись
І в душах наших все ж надія бродить,
Що можна без Законів обійтись.
***
Ати за мною мабуть сумувала,
Що заварила чайник знов на двох
І чашку з чаєм ніжно так пригубила,
Не наче доторкнулась моїх губ.
Я теж для тебе чашку наливаю
І думаю: «Ковточок відіп’ю»,
До неї мимоволі припадаю,
Як поцілунок ніжний твій ловлю.
І на душі у раз тепліше стане.
Прошу тебе кохана, пам’ятай,
Що поки ми не разом, мене гріє,
З тобою в одну мить зігрітий чай.

***
Три дні кохання - неначе вічність,
Я хочу їх запам’ятати,
Твою наївну безтурботність,
За сильне почуття прийняти.
Руки і губи цілувати,
Продовжити чарівну мить,
Тебе до всіх приревнувати,
Відчути, як душа болить.
Твій погляд ніжний і грайливий,
Ти в нім від інших відреклася,
Три дні з тобою я щасливий,
Бо ти коханню віддалася.
В твоїх очах я бачу слід -
В них відбиваються мої.
Любити і картати світ,
Тепер за двох дано мені.
***
Я хочу, щоб була ти щаслива,
Щоб від щастя світилися очі
І навіть коли страшна злива,
Сміялась весело, досхочу.
Я хочу, щоб була ти здорова,
Щоб у серці кохання жило,
Життя щоб було веселе
І сонце завжди світило.
Щоб надія зігріла душу
І підтримала віру в себе.
Не сумуй, а смійся – прошу.
Я удачі шепну про тебе.

***
Ти – жінка, муза і Богиня,
В однім стакані – мед і яд!
Ти і раба, і героїня,
Дзвінкий струмок і водоспад.
Ти –

Я з юнацьких років захоплювався поезією, народними танцями і музикою. Я грав у сільському духовому оркестрі на кларнеті. Зараз пишу вірші і авторські пісні. Утворив при Запорізькій обласній бібліотеці "Запорізький клуб української авторської пісні "СИНИЧКА", де кожну суботу збираються автори і слухачі.

Зараз мешкаю у м. Запоріжжі, але часто згадую рідне село, односельчан, спілкуюсь з однокласниками і колишніми сусідами. Привіт всім хто мене пам'ятає!

У 1970 р. закінчив Демидівську середню школу. У селі мешкала моя мати Шпирко Афія Петрівна.Останній раз відвідав село у серпні 2012 року.