Сайт міста Камінь-Каширський

Камінь-Каширський – одне з міст поліської частини Волинської області. За деякими даними спочатку місто мало назву Камінь. Друга частина додалась для відрізнення від інших населених пунктів з такою ж назвою, яких було чимало. Вона вказує на приналежність Каширським, такий придомок мала одна з гілок роду Санґушків. В свою чергу Каширські могли свого часу володіти  містечком Кошер (зараз с. Старі Кошари Ковельського району).

Стародавній Камінь не виник на голому місці, його появі передувало існування інших більш давніх поселень. Наявність давніх городищ на місці теперішнього міста підтверджено археологічними знахідками залишок жител та знарядь праці відповідних епох.

Камінь-Каширський належить до числа літописних поселень. Перша згадка про нього датується 1196 р. Тоді поселення було власністю волинського князя Романа Мстиславовича. Тут він спорудив фортецю для захисту своїх північних кордонів.

Вже за століття, в 1340 р. місто було приєднане до Литовської держави. Князі Гедиміновичі насамперед відбудували тутешню фортецю. Як і її попередниця та була з дерева, оточувалась ровом. В середині мурів було облаштовано склади для провіанту на випадок довготривалої облоги.

В порівнянні з іншими містечками середньовічний Камінь рано отримав Маґдебурзьке право. Надано його було в 1430 р. До поділів Речі Посполитої власниками містечка були Каширські, Красіцькі та Орди. На початку ХІХ ст. містечко лише за статусом мало міське управління, за кількістю населення тут було близько 500 жителів. Вже на той момент понад 50 % були євреями.

Період Російської Імперії в житті Камінь-Каширського можна охарактеризувати промисловим розвитком, характерним для провінційних та переферійних містечок. Найбільшим підприємством був млин, більшість жителів займались дрібним ремісничим кустарним виробництвом. Активізувалось життя в Камінь-Каширському лише в період ярмарків, яких відбувалось 4 на рік. В інший період час велась торгівля на ринку та в нечисленних крамничках.

Більші промислові підприємства в Камінь-Каширському почали виникати лише після 1914 р., коли його з’єднали залізницею із Ковелем. В польський час Камінь-Каширський вже змінює свій статус на центр повіту. На відміну від більшої частини Волині, яка входила до складу Волинського воєводства, Камінь-Каширщина входила до  Поліського з центром в Пінську. З найбільших досягнень польського періоду – побудова вузькоколійки до Любешова.

Камінь-Каширський близько місяця в листопаді-грудні 1939 р. перебував в складі Білоруської РСР, після чого його включили до складу Волинської області та зробили містом районного підпорядкування та райцентром. В період німецької окупації постраждав промисловий потенціал містечка, а більше 100 жителів, головним чином євреїв загинули в ці трагічні роки. Довоєнного рівня промисловості вдалося досягти лише на початку 50-х рр. За радянських часів в містечку суттєвого розвитку набула деревообробна промисловість. З інших підприємств тут існували 2 маслозаводи та льонозавод.

Місто та значна частина району постраждала під час аварії на ЧАЕС. Камінь-Каширський віднесено до ІІІ категорії з добровільним відселенням.

В Камені-Каширського частково збереглися давні пам’ятки. В першу чергу це комплекс домініканського клящтору XVII  ст., від якого вцілів сильно перебудований костел та каплиця. Він був зведений останнім представником роду Санґушків, які володіли містом. За радянських часів споруди використовувались не за призначенням. З 1995 по 2005 р. для богослужінь використовувалась каплиця, згодом побудовано новий костел.

Церква Пророка Іллі 1700 р. належить до втрачених об’єктів. Вона згоріла 8-го квітня 2015 р. Майже на чверть століття від неї молодша церква Пресвятої Богородиці.

Найвідоміший уродженець Камінь-Каширського – кінорежисер Лесь Санін. Зйомками документального і короткометражного ігрового кіно почав займатися з 1993 р. Славу Лесю Геннадійовичу принесли художні фільми української історичної тематики: «Атенат», «Мамай» та «Поводир». Також він продовжує волинські кобзарські традиції (бандура, торбан, ліра).