Сайт села Зарваница

Зарваниця – невелике село на Тернопільщині, яке, однак, має світову славу завдяки тутешній чудотворній іконі. Існує декілька версій походження назви села. Легенда пояснює, що одному ченцю з Києва тут наснився сон, в якому йому з’явилась Діва Марія. На місці, де «зарвив його сон» він прямо в скелі побудував собі  келію. За іншою версією засновниками були сербські ченці. Закладене село нібито спочатку називалося Сербинія (Сербаниця), а потім перетворилось на Зарваницю. Хоча такі трансформацію важко прослідкувати.  Свою версію пропонує автор книги про село отець Андрій Мельник. На його думку Стрипа «зарвала» ту частину землі,  де розташоване село.  Нарешті, назва села могла була дана за прізвищем дідича – Зарваницького.

Життя на місці монастиря і самого села існувало ще в сиву давнину. Роман Охоцький під час археологічних розкопок виявив пам’ятки культури кулястих амфор. Ці знахідки були передані до приватного музею старожитностей Дзєдушицьких у Львові.

Найперші згадки по Зарваницю відомі під 1436 і 1458 рр. Тоді це було звичайне село. Шляхом спадкування та купівлі-продажу село переходило від однієї шляхетської родини до іншої. У 1913 р. село викупив о. Андрей Шептицький і до 1939 р. воно перебувало у власності УГКЦ.

В XVI  ст. Зарваниця перетворилась із села на містечко. Воно було досить великим, третім по величині після Теребовлі і Підгайчиків у Теребовлянському повіті. В ті часи великих прикрощів жителям Поділля завдавали татарські напади. Для захисту від ворогів містечко укріпили ровами і валами. Також в Зарваниці був замок. Спочатку він був дерев’яним, пізніше – мурованим.

У 1770-х рр. слава про чудотворну ікону Матері Божої із Зарваниці поширалася по всьому Поділлі і Прикарпатті. В 1867 р. ікону було урочисто короновано, а папа Пій IX надав відпустові дні. Відтак на відпусти до Зарваниці приїздили тисячі паломників. До Зарвниці приїздили також видатні релігійні діячі – митрополити Андрей Шептицький та Йосип Сліпий.

За радянських часів влада всіляко боролась з виявами релігйної свідомості: зарваницькі храми руйнували, чудотворне джерело обнесли колючим дротом. У відпустові дні село брали в кільце поліціанти, не допускаючи вірян. Однак підпільні богослужіння всеодно проводились по хатах простих жителів села.

З кінця 1980-х рр. почалося відродження цієї духовної святині  України. За роки Незалежності в Зарваниці сформувався Духовний центр. До цього комплексу входить Хресна Дорога, декілька храмів та капличок.

Церква Пресвятої Трійці була побудована в 1754 р. як сільська парафіяльна церква. Саме в цьому храмі зберігається Зарваницька Матір Божа. Ікона собою являє поясне зображення Матері Божої, котра на руках тримає маленького Ісусика. Науковці відносять час написання святині до XVII ст., легенди розповідають, що ікона була створена ще в ХІІ ст.

В 2000 р. у Зарваниці було побудовано Собор Зарваницької Матері Божої. В храмі було поєднанно елементи сучасних тенденцій в архітектурі та традиції давнього українського храмобудівництва. Поруч з собором було побудовано каплицю з стелою Богоматері, неподалік також знаходиться дзвінниця. Для зручності прочан  на цілющих джерелах облаштовано бювети.

Зарваниця відома не лише чудотворною іконою, але й видатними  уродженцями. В сім’ї  місцевого пароха народився український письменник та педагог Євген Мандичанський. Навчався у провідних європейських університетах. Після закінчення навчання Євген Порфирович працював вчителем в Тернополі. Чернівцях та Перемишлі. Євген Мандичевський писав в основному прозові твори: повісті та новели.

Ще один відомий уродженець села – Володимир Гаврилюк. З дитячих років мав хист до малювання, тому  навчався  в привватній школі мистецтв. Володимир Гаврилюк здобув ґрунтовну освіту, після чого вчителював на Поділлі та Волині. Окрім малювання він відомий також як талановитий поет.