Сайт города Угнев

В нашій великій Україні є міста мільйонники, а є крихітні містечка, де кожен добре знає один одного. Місто Угнів знаходиться при кордоні з Польщею в Сокальському районі Львівщини і вважається найменшим містом в Україні (населення близько 1000 жителів).

Назва населеного пункту ймовірно пов’язана з річкою Західним Бугом, яка протікає неподалік від містечка. В 1462 р. Угнів отримав маґдебурзьке право і звідтоді став офіційно вважатися містом, зокрема мав такі неодмінні міські інституції, як ратушу і суд. В 1940-1941 рр. існував Угнівський район, в 1944 р., після визволення цих теренів від гітлерівських окупантів, район формально був відновлений, але вже невдовзі переданий до Польщі в рамках програми обміну територіями. Лишень в 1951 р. місто Угнів з прилеглими землями було повернено до Львівської області УРСР.

Історики вважають, що Угнів був одним з Червенських городів. Щоправда тоді він ще не був містом, а лише селом, що відігравало роль сторожового форпосту. Згадує містечко і знаменита «Повість минулих літ», в літописних згадках Угнів згадується щойно від 1360 р.

Історія середньовічного Угнева характерна для більшості містечок Галичини – пожежі, епідемії холери. В місті процвітало ремісництво, головним чином Угнів був знаменитий виробами шевських майстрів, в Європі цінувалися чоботи-«угнівці». Окрім того тут працювали ткачі, гончарі, ковалі, кушнірі, які забезпечували своєю продукцією містян княжого Белза. З тих часів під Угневом лишилися численні підземні ходи, які належним чином ще не вивчені і, очевидно, приховують чимало таємниць.

На початку ХХ ст. Угнів був жвавим галицьким містечком, тут проживало близько 5000 жителів, в основному поляків, українців та євреїв. Розвитку містечка сприяла побудова вузькоколійки. Занепад Угнева почався у воєнні і повоєнні часи. Після сумнозвісного обміну територіями поляки виїхали вглиб Польщі, місцевих українців виселили аж в Ізмаїльський район Одещини.

Серед уродженців Угнева найперше можна згадати Богдана Дідицького. Під впливом творчості Т. Шевченка та І. Котляревського почав писати власні твори, пізніше вдався до москвофільства. У своїх поглядав відстоював ідею про єдину руську мову з двома діалектами. На шпальтах власної газети «Слово» пропагував на Галичині творчість наддніпрянських українських письменників.

Ще один уродженець Угнева, теж письменник, Андрій Камінський відомий як письменник української діаспори.

В Угневі збереглося декілька цікавих архітектурних пам’яток. Головна міська архітектурна домінанта – костел. Перші три костели, які будувалися один вслід за іншим, горіли від пожеж. Врешті, в 1683 р. Христофор і Маріянна Дуніни уфундували мурований храм. Костел суттєво постраждав під час Першої світової війни. У міжвоєнний період святиню було відреставровано, тоді ж додано дві барокові вежі. Коли поляки полишали Угнів, то вивезли всі вівтарі. Частково зберігся римо-католицький цвинтар з давніми похованнями, зокрема тут є родинна усипальниця Дуніних.

Існуюча мурована угнівська церква була споруджена в 1855-1857 рр. завдяки пожертві бездітного подружжя Жуковських. Портрет фундаторів нині висить на одній із стін храму.

З інших пам’яток збереглась синагога ХХ ст. в стилі модерн, монастир католицького ордену феліціянок ХІХ ст., млин та вали колишнього угнівського замку. Заслуговує на увагу і унікальна міська архітектура – одно- та двоповерхові житлові кам’яниці.