Сайт города Бобрка

Бібрка – одне з найменших міст Львівщини і України. Тут проживає менше 4000 жителів. Статус міста Бібрка має з 1469 р. Щодо назви, що вона виникла ще в часи Русі як найменування поселення мисливців на бобрів, хутро яких в ті часи дуже цінувалося. В часи австро-угорської держави в реєстрах місто фігурувало як Прахник – переклад з української мови.

В околицях теперішньої Бібрки в давнину існувало два села Бібрка Нова і Стара. Поселення виникли на річці Боберка завдяки мисливцям із княжого Звенигорода. В часи Русі на річці були заплави із стоячою водою, а саме в таких місцях полюбляли селитися бобри.

Перша літописна згадка про Бібрку датується 1211 р. Протягом кількох століть містечко було королівською власністю і тутешні ремісники усі податки сплачували львівському старості, як його представнику.

Польський король Казимир IV Ягеллончик в 1469 р. надав Бібрці Магдебурзьке право. Містечко отримало можливість по вівторках проводити торги та двічі на рік велелюдні ярмарки. Бібрському міщанству дали можливість відкрити пивоварню, але лише для власних потреб.

Аж до кінця XVIII ст. місто перебуває у руїні, спричиненій війнами, нападами і пожежами. Ситуація покращується, коли Бібрку набуває відомий в Галичині господарник граф Станіслав Скарбек. Зусиллями графа в містечку почала діяти текстильна мануфактура, була відкрита школа.

З Бібркою пов’язана любовна історія між Уляною Кравченко та Іваном Франком. Юлія Шнайдер, а саме такими були справжні ім’я і прізвище визначної української письменниці, приїхала у це галицьке містечко в 1881 р. Молода вчителька одразу припала до душі усім містянам. За походженням по батькові Юлія Шнайдер була німецького роду, тому швидко знайшла мову з небагаточисельною німецькою колонію у Бібрці. Безпосередньо до Бібрки Іван Якович Франко приїздив кілька разів, хоча з Уляною Кравченко він листувався до кінця життя. Найчастіше Іван Франко і Уляна Кравченко зустрічалися на пагорбі, звідки уся Бібрка була видна, як на долоні. Зараз на пагорбі пам’ятник цим двом українським письменникам, в центрі Бібрки зберігся будинок, де мешкала Уляна Кравченко.

Історія Бібрки пов’язана із Західно-Українською Народною Республікою. Тут розташовувалася одна із команд Другого корпусу Української Галицької Армії під керівництвом Мирона Тарнавського та Йозефа Лайоша Паппа де Яноші.

Період Другої світової війни і повоєнні десятиліття позначені знищенням місцевого населення. Євреїв розстрілювали німці, а українську інтелігенцію і патріотів винищували радянські енкаведисти.

Сучасна Бібрка – невеличке і затишне містечко. Тут є школа, садочок, лікарня, ряд закладів культури, діють громадські організації та осередки деяких партій. Поблизу містечка бази відпочинку «Узлісся» та «Бухта Вікінгів».

У Бібрці народився Михайло Стефанівський – український промисловець, один з організаторів українського ремісничого і міщанського рухів. Здобувши слюсарську професію у Львові Михайло Адальбертович спочатку працював у майстерні Григорія Васіки, пізніше перебрав це підприємство на себе. Майстерня спеціалізувалася на виготовленні кованих виробів, багато з них виготовлені із використанням української національної орнаментики. Вже в похилому віці Михайло Стефанівский був арештований та разом з родиною вивезений на довічне поселення у Тюменську область Росії. Там і помер на чужині 25 червня 1952 р.

Бібрка відома своїми архітектурними пам’ятками, зокрема, сакральними. В першу чергу це костел св. Миколая і Анни, побудова якого датується 1405 р. Поруч з храмом – дзвіниця. Набагато молодша від костелу греко-католицька церква Пресвятої Богородиці. Впродовж 1905 р. стару дерев’яну церкву було зовні обмуровано. Мало що в колишній складській будівлі «Харчопрому» нагадує побудовану ще в 1821 р. в Бібрці синагогу. В будівлі надбудували другий поверх, чим її повністю спотворили.