Сайт города Каменка-Бугская

Місто Кам’янка-Бузька розташоване на північний схід від Львова. За свою більш, ніж півтисячну історію місто кілька разів міняло назву. В 1406 р. воно вперше фігурує в літописних хроніках як село Димошин. В 40-х рр. XV ст. населений пункт все частіше починає називатися Кам’янкою. Невідомо чи ця назва пішла від річки Кам’янки, яка й нині тече містом чи вже місто дало назву річці. Інша версія пояснює назву численними каменями, які сюди потрапили із Скандинавії ще в льодовиковий період. До 1944 р. місто називалося Кам’янка-Струмилова (Струмилівська). Свого часу староста міста Юрій Струмило великий зусиль доклав до фортифікації Кам’янки, в честь нього було й додано другу частину до назви. Сучасна назва пов’язана з розташуванням міста – на березі Західного Бугу. Статус міста Кам’янка-Бузька має з 1471 р.

Село Димошин досить швидко перетворилося в укріплене місто. Вже в 1340 р. населений пункт оточували мури з частоколами і рови з водою. В подальшому ці укріплення було підсилено, в середині міських мурів побудовано церкви і костел. Тоді ж Юрій Струмило звів замок, про який зараз нагадує лише назва однієї з міських дільниць – Підзамче.

Розвитку Кам’янки сприяло його вигідне положення – перетин торгівельних шляхів з Волині, Києва, Львова і Польщі. В XV-XVI ст. в місті було 400 будинків, що для середньовічного міста було досить багато. Тут діяли ремісничі цехи і був склад солі.

Наступні століття з частими нападами татар, війнами значно поруйнувало містечко. Відродження Кам’янки як ремісничого центру розпочалося з XVIII ст. В числі деяких інших міст Галичини в Кам’янці з середини ХІХ ст. поруч з ремеслами розвивається фабричне виробництво. Велику кількість продукції давала лісопильня, працювали також: цегельня, винокурня і паровий млин.

В австрійській часи Кам’янка-Струмилова була центром повіту, тут розташовувалися всі необхідні інституції. З 1902 р. у місті дислокувалися драгуни австрійської армії, де було особливо багато українців.

Часи першої половини ХХ ст. були непрості і трагічні в житті кам’яничан. Та попри всі негаразд місто було центром українського життя регіону, тут діяли національні школи, гуртки, товариства, виходила газета «Камінецькі Вісті». Радянські часи відзначилися розвитком народного господарства, освіти і культури.

Український національний театр зародився в Кам’янці. 29 серпня 1619 р. тут посеред ринкової площі було відіграно вистави «Продав кота в мішку» та «Найкращий сон». Поставив їх разом з учнями вчитель Якуб Ґаватович. Він народився у Львові, походив з вірменської родини. Перу Якуба Ґаватовича належить низка польськомовних творів. Вдруге назва міста була вписана золотими літерами до історії українського театру в 1914 р. Тоді трупою театру «Бесіда» було вперше поставлено «Украдене щастя» І. Я. Франка.

З Кам’янкою пов’язаний знаменитий рід Цегельський. Всі представники родини були провідними діячами українського духовного, культурного і наукового життя Галичини.

В Кам’янці з 1914 р. проживала родина Шухевичів. Роман Шухевич навчався в тутешній школі, яку й закінчив. Понад 10 років (1948–1961 рр.) у місті мешкав Григорій Тютюнник, саме тут він написав свій знаменитий роман «Вир».

Кам’янка-Бузька відома архітектурними пам’ятками. Оригінальну побудову має міська ратуша. Зовні споруда не відзначається оздобами декору, але має напрочуд цікавий дах – він чотирискатний, гостроверхий, має 4 слухові вікна та завершення із шпилем-флюгером. На рівні четвертого поверху розташований чималий годинник.

В досить непоганому стані перебуває колишній палац Мієрів. Зовні палац відзначається простотою і лаконізмом. Раніше палац оточував ландшафтний парк, була в’їздна брама, в дворі була оранжерея та господарські будівлі.

Існуючий Успенський римо-католицький храм побудований на початку ХХ ст. Це масивна неоготична будівля, зведена за проектом Тедора Тальовського. На передмісті Глиниськах зберігся костел Святого Духа, побудований також на початку ХХ ст.

Найдавніший храм міста – дерев’яна трьохзрубна Миколаївська церква. Її побудова датується XVII ст.