Сайт поселка Меденичи

Селище міського типу Меденичі розкинулося по обох берегах річки Летнянки при шляху із Стрия на Дрогобич і Львів. Здавна село називалося Мединичі або Мединиця, сучасна назва є калькою з польської (Меденіце). Щодо походження назви населеного пункту є дві популярні версій, кожна з яких може претендувати на достовірність. За першою з них місцеві селяни займалися бджільництвом і торгували медом. Цю версію підтверджує народна легенда. Під час татарської навали жителів ніби то порятували бджоли. На давньому гербі Меденич було зображено три вулики. За іншою версією тут варили мед – алкогольний напій. Статус селища Меденичі мають з 1940 р.

Конкретна дата заснування поселення невідома. Історики припускають, що Меденичі могли існувати ще в ХΙΙΙ ст. і входити до складу Галицько-Волинської держави. Можливо, що через цей населений пункт проходив так званий «соляний» шлях з Дрогобича до Львова. Перша письмова згадка пов’язана з постоєм в селі польського короля Ягайла в 1395 р. У середині XVII ст. тут існував укріплений двір Томіславських.

В епоху середньовіччя Меденичі входили до складу Самбірської королівської економії. В люстрації меденського ключа зазначено: «двір увесь обнесений парканами, є вали». З давніх часів у селі мали свій маєток магнати Мнішки. У 1604 р. тут гуляли гучне весілля Марини Мнішек і російського царя Олександра. На місці родинних маєтностей Мнішків пізніше було побудовано тюрму і будівлю суду.

За часів Австро-Угорської імперії в Меденичах заклав свій бровар єврей Колішер. Місце під своє підприємство він вибрав не випадково, селяни тутешніх околиць тривалий час займалися вирощуванням хмелю. Пиво, вироблене на підприємстві Колішера цінувалосяпо всій Галичині.

Вже в 1818 р. у селі почала діяти перша початкова школа, де навчання велося німецькою і польською мовою. Лише через 30 років було введено в навчальний курс ще й руську мову. Школа довгий час була в жалюгідному стані, насамперед бракувало відповідного приміщення.

Довгий час Меденичі були під різними чужинницькими владами – польською та австро-угорської. Лише за часів Західно-Української Народної Республіки відбулося відродження українського національного життя. В повітовому суді урядування велося рідною мовою, суддями та адвокатами були також українці. Культурно-освітнє життя вирувало навколо оселі Мартинюків, пані Наталія очолював «Союз українок».

В буремні роки ХХ ст. жителі Меденич були активними учасниками українських збройних формувань – УСС, УГА та УПА. В серпні 1944 р. поблизу села точилися запеклі бої, в яких загинуло багато червоноармійців 1-го Українського фронту.

За радянських часів Меденичі до 1959 р. були районним центром Дрогобицької області. Майже весь Меденицький район, за виключенням села Кавське було включено до Дрогобицького району. Ці роки позначилися переслідуваннями мирного населення та релігійними утисками.

Вихідці з Меденщини Андрій Шуляк та Данило Іванишів були послами до Галицького сейму. В селі народився Едвард Юнак – польський військовий діяч періоду другої світової війни. За свою героїчність був нагороджений орденом Virtuti Militari.

Найвизначніша пам’ятка Меденич – дерев’яна церква. Дата її побудови - 1644р., належить до тризрубних безверхих церков, одна з найцінніших і найцікавіших на Прикарпатті. Подейкують, що святиню в часи татарської навали не брали ні вогонь, ні якась зброя. Головна родзинка храму – ґонтовий дах. Побудова дерев’яної дзвіниці, що розташована при ній датується XVII ст. В 1939 р. поруч із старою церквою було розпочато будівництво нового мурованого храму за проектом Є. Нагірного. Зі зрозумілих причин будівництво застигло на десятиліття. Будівництво нової церкви закінчено на початку 90-х за довоєнними кресленнями.

Існуючий римо-католицький храм в Меденичах був побудований 1817 р. Споруда зазнавала кількаразових перебудов, внутрішні розписи зроблено аж в 1863 р.

На околиці Меденич знаходиться зоопарк «Лімпопо». Наразі тут утримується понад 300 тварин, що представляють фауну усієї земної кулі. На території зоопарку є літнє кафе, планується відкриття школи кінної їзди.