Сайт города Стебник

Стебник – місто у Львівській області, що підпорядковується Дроргобицькій міській раді. З містом злилися два сусідні села Колпець та Солець, які зараз є мікрорайонами Стебника. Походження назви населеного пункту ще до кінця не вивчене. В давніх актах фігурувало під назвою Істебник, тому саме ця назва потребує пояснення. Зазвичай на Русі іздебами називали соляні копанки. Біля однієї з таких в давнину виникло поселення. Поруч з цим були в давнину слова: «істеба», «стеба», «ізба», що означали оселю. Від одного з них могла утворитися назва міста. Магдебурзьке право Стебнику було надано в 1440 р.

Заселення території сучасного Стебника відбулося ще 4500 років тому. Цими роками датується перша стоянка пастухів. Вже в часи Римської Імперії на місці Солця (звідси й назва) працювали прадавні жупи. У 1932 р. археологічні розкопки поблизу Колпця проводив колектив Львівського університету. Серед знахідок експедиції – особливо цінні речі для прадавньої культури наших земель, це – перли, що були виготовлені в Єгипті.

В давнину попередник Стебника мав хороші укріплення. Місцевому населення про городище було відомо дуже давно, в народні ця місцина носила назву Старий Бич. Наукове вивчення давнього поселення розпочали ще наприкінці ХІХ ст. визначні дослідники минувшини Галичини В. Дзєдушицький та Б. Януш. Зі Старим Бичем пов’язують виникнення Дрогобича. Після падіння поселення переселенці на новому місці заклали Другий Бич, назва якого пізніше трансформувалася в Дрогобич

Перші згадки про Істебник датуються 1433 р., коли польський король Владислав ІІ Ягайло продав це село разом з іншими сусідніми магнату Влодку. Вже за 7 років село завдяки магдебурзькому праву перетворилося на місто. Незадовго до цієї події Істебник зазнав татарського набігу.

Хоча Істебник і належав польським магнатам, але керував усіма маєтностями найманий управитель із числа місцевої шляхти. В акті розмежувань деяких сіл з 1521 р. місто згадано під теперішньою назвою – Стебник.

Ситуація в колись процвітаючому Стебнику змінилася з приходом Австро-Угорської державності. Якщо раніше селяни могли видобувати солі, хто скільки зміг, то нова влада на соляний промисел встановила імператорську монополію. Стебничанам заборонялося випаровувати ропу навіть тоді, коли та заливала їхні городи. За порушення цього припису на селян накладали штрафи або карали тілесно.

Наприкінці ХІХ та на початку ХХ ст. в Стебнику розпочалися заходи щодо видобутку калійних солей, котрі використовувалися в якості мінеральних добрив у рослинництві. Одначе, до промислових виробництв ще було дуже далеко. Пожвавило життя містечка прокладання залізничної гілки з Дрогобича до Трускавця.

За Польської держави у Стебнику працювало кілька видобувних підприємств. Місцеві українці і поляки працювали головним чином на цих копальнях і заводах. Весь керівний склад був приїжджий. Українське населення в цей час зазнавало релігійних і культурних утисків. Національно-культурний бік життя містян Стебника покращився, коли в 1922 р. було засновано Українську гімназію. Довкола хору і театрального гуртку, що були при ній, гуртувалася не лише молодь, але й люди старшого покоління.

Радянські роки позначились розбудовою промислового потенціалу міста і, на жаль, масштабною екологічною катастрофою 1983 р. Після неї вид убуток калійних солей було остаточно припинений в 1988 р.

Із життям Стебника пов’язане життя священника української греко-католицької церкви Мекелити Петра. Парохом Стебника він став у 1920 р. Потрапивши у дуже сполонізоване селище, отець одразу ж взявся за його духовне і культурне відродження. Зокрема, організував у Стебнику відкриття читальні «Просвіти», заклав осередок товариства тверезості «Відродження», власним коштом утримував дитячий садок. Зусиллями отця в селищі було розпочато будівництво церкви.

Незважаючи на те, що Стебник місто промислове, що тут нема давніх сакральних споруд, замків чи палаців, одначе є такі пам’ятки, що заслуговують на увагу. Це давні виробничі об’єкти: солеварня «Саліни» та копра шахти «Кюбек» середини ХІХ ст.