Сайт поселка Делятин

Селище міського типу Делятин одне з містечок Надвірнянського району Івано-Франківської області. Спочатку поселення мало назву Далятин. Більшість дослідників сходяться на думці, що назва утворилась від імені Дальматій. З часом відбулася зміна літери «а» на «е». В радянській час селищу було надано абсолютно невідповідну назву – Ділятин,  серед місцевого населення найбільше вживається назва Дильитин. Поруч з популярною версією про походження назви містечка від імені Дальматій існують  інші гіпотези. В народі є оповіді про тутешніх володарів Деля чи Даля та Тіна. Латинське слово «делятум» позначало місце, куди на торги звозилися продукти. Міський статус Делятину надано 1554 р., а 1579 р. підтверджено управління за Магдебурзьким правом.

Життя на території теперішнього Делятина існувало ще з прадавніх часів. В 70-х рр. ХХ ст. під час археологічних розкопок було знайдені сліди неандертальців. З більш новіших часів різноманітними знахідками підтверджено існування тут життя за площанської та комарівської культур.

Делятин, як населений пункт виник ще за часів Київської Русі, але як він тоді називався невідомо. В XV-XVIII ст. поселення разом з навколишніми селами належало до тих, в яких існували жупи для варіння солі. Перша згадка про Делятин під сучасною назвою датується 9-м березня 1400 р. Тоді король надав  братам Негоєвичам тутешні землі. Осівши на новому місці брати змінили своє прізвище та почали звідтоді називатися Делятинськими.

В часи Середньовіччя Делятин переходив з рук в руки до різних магнатських родин. Під час татарського набігу 1621 р. містечко і всі довколишні села фактично були повністю знищені. На території Делятинщини активно діяли опришківські загони, в тому числі й легендарного Олекси Довбуша.

Якщо до ХІХ ст. в Делятині переважало українське населення, то згодом містечко змінює своє обличчя. Наприкінці ХІХ ст. з близько 5000 всього населення містечка майже половину складали євреї. Тоді ж було відкрито перші тартаки, прокладено залізницю. На межі ХІХ-ХХ ст. в Делятині активізувалося національне життя українства. Тут діяли громадські і військово-патріотичні організації: «Просвіта», «Луг», «Пласт», «Січ» та «Сокіл».

Великих руйнувань Делятин зазнав під час Першої світової війни, по березі Пруту відбувалися бої, що увійшли в історію під назвою Брусливського прориву. Під час воєнного лихоліття в містечку було повністю зруйновано або ушкоджено до 80 % усіх будівель, перестала працювати солеварня «Саліна».

Піднесення в розвитку Делятина відбулося в міжвоєнні роки. Тоді в містечку було відкрито санаторно-відпочинкові заклади. За сезон тут бувало до 1000 відпочивальників.

За Другої світової війни все єврейське населення Делятина було винищене фашистами. Під Делятином майже повністю був розбитий партизанський загін Сидора Ковпака.

В радянський час в Делятині розвивалась в основному лісообробна промисловість. З 1950  рр. тут розміщується військова частина. Об’єкт за часів СРСР був повністю засекречений, адресу місто мало як м. Івано-Франківськ-16, а школа мала назву і номер московської.

Найцікавіша архітектурна пам’ятка Делятина – костел Святого Франциска. Споруда має характерні риси романо-германського стилю, вона досить довга, але вузька та висока. Фасад завершується високим шпилем-вежею. Поруч з костелом збереглася одна з чотирьох кедрових сосен, які були посаджені австрійським цісарем Францем Йосипом.

Греко-католицький храм Різдва  Пресвятої Богородиці знчно старіший за костел. Церкву побудовано ще в 1620 р. в с. Луг (тепер тут військове містечко) в характерному галицькому стилі.  Храм було добудовано і розширено в 1894 р. Після перенесення церкви до Делятина поруч збудували дерев’яну дзвіницю.

Певний час в Делятині адвокатську практику мав Марко Черемшина  - відомий український письменник. Під час проживання в містечку письменник працював в конторі Миколи Лагодинського та мешкав в його будинку. В селищі діє літературно-меморіальний музей Марка Черемшини.