Сайт поселка Маневичи

Містечко Маневичі не досить давнє поселення. Виникло воно як залізнична станція на залізниці Ковель-Сарни. До 1964 р. назву Маневичі також носило сусіднє село Прилісне. Статус селища міського типу Маневичам надано в 1940 р. Більшість дослідників назву Маневич пов’язують із назвою річки, що протікає поруч – Маневки. Очевидно, що обидва топоніми мають в основі корінь «ман», який утворився від слова «манити». За народною легендою в части татарської навали останні завдавали великих прикрощів жителям Полісся, забираючи  бранців в полон. За такі кривди місцевий люд чинив різноманітні помсти ворогам. Однією з них було виманювання овець з татарських загонів. Місце, куди зганяли тварин називалася «мана веча».

Невдовзі після побудови залізничної станції Маневичі навколо залізничного селища виросли перші промислові підприємстві. Основним багатством Полісся здавна була деревина, тому характерно, що більшість цих підприємств займалися деревобробкою чи її переробкою. Найбільшим заводом був паркетний, який входив до бельгійського концерну «Parquets LaСhappelle». Інші підприємства займалися харчовою промисловістю і в основному задовільняли потреби місцевого населення в хлібобулочних виробах, ковбасах та м’ясі.

Під час Першої світової війни в лісах під Маневичами діяли загони польських леґіонів. З-поміж іншого солдати займалися спортом, заклавши футбольну команду. Вона  згодом у Варшаві діяла під назвою «Legia Warszawa». Зараз це один з провідних футбольних клубів у Польщі, з 2012 р. діє у формі акціонерного товариства.

Вже на міжвоєнний період Маневичі сформувались у ошатне і впорядковане містечко. В містечку проживали в основному євреї (трохи більше 50 %) та поляки (30 %). Значно менше було українців та німців. Поселення було центром сільської ґміни.

Під час першого приходу радянської влади на Західну Україну частину жителів було вивезено одразу до Польщі. В 1941 р. поліційні загони розстріляли частину євреїв. Інших (близько 2000), що залишились зігнали в ґетто. Всі опустілі після євреїв помешкання були пограбовані. Ґетто в Маневичах проіснувало заледве декілька днів, всіх юдеїв було розстріляно за Маневичами при дорозі на Череваху. Близько 200 євреїв під час розстрілів втекли і приєднались до радянських партизанських загонів Миколи Копіщука «Крука».

Зараз Маневичі – один з провідних центрів деревообробної промисловості Волині. Також тут налогоджено виготовленнгя торфобрикетів.

Цікавою пам’яткою залізничного будівництва є місцевий вокзал. На щастя попри дві  світові війни споруда не була зруйнована і дійшла до нашого часу. Будівля вокзалу була споруджена в 1905 р. За своїми архітектурними формами має риси схожості з вокзалами в Бучі, Малині,  Олевську та Чоповичах. Усі ці вокзали лежать на залізничній гілці Київ-Ковель.

Милує око своє архітектурою також і римо-католицький костел Преображення Господнього. Він був зведений коштом прихожан в 1937 р. Богослужіння в костелі відбувались до 1943 р., після чого тут знаходився склад солі.  Храм почав відроджуватися в 1990 р. Поруч з костелом знаходиться цвинтар польських леґіонерів з могилою невідомого пробоща парафії.

Довгий час Маневичі були єдиним населеним пунктом на Волині, де ще стояв пам’ятник В. І. Леніну. Знесено його в 2014 р.

Поблизу Маневич, під час того, як річка пересохла 27-го серпня 2015 р. було знайдено унікальний човен довжиною 13 метрів. Він видовбаний з масиву стовбура  дуба. Вік човна за попередніми даними становить 300-500 років. Сам дуб, використаний на його виготовлення теж дуже старий.

Серед новітніх  Героїв АТО  Андрій Снітко, уродженець с. Гораїмівка,  дитинство і юнацькі роки прожив у Маневичах. Загинув у віці 18 років 20-го серпня 2014 р. накривши собою гранату, чим врятував життя двом побратимам. Андрій Снітко похований на цвинтарі в Маневичах, на школі, де він навчався відкрито меморіальну дошку.