Сайт поселка Олыка

Олика – селище міського типу, одне з історичних поселень України. Існує декілька версій походження назви населеного пункту. Найдостовірніша з них стосується лика – матеріалу, з якого плели в давнину взуття. Містечко було центром його виробництва і торгівлі. Про це писав Аполон Сендульський, який наприкінці ХІХ ст. застав такий базар. На користь цієї версії свідчить назва сусіднього села – Личани. Інші версії пов’язують назву містечка з давньоруським словом «оуличка» - «вулиця» чи тюркським «алока» - «яр». Самоврядування за Магдебурзьким правом Олиці було надано 1564 р.

Історичний розвиток Олики розпочинається з давньоруських часів. Тоді неподалік сучасного снлища існував град Чемерин. Чи через напад ворога, чи через пожежу він був зруйнований. Вціліли містяни на новому місці заклали інше місто, яке згодом отримало назву Олика.

Одними з перших власників Олики були литовські князі Монтигердовичі. Шляхом спадку наступними власниками містечка стали Радзивілли. На довгі 400 роки Олика стала одним з родинних гнізд цього впливового роду.

Радзивілли відіграли важливу роль у розвитку міста. Саме з їхнього подання і сприяння Олика отримала Магдебурзьке право.  З часом містечко розвинулось до такого рівня, що стало одним з головних центрів Волині. Тут  існувала ратуша з пивницями, в яких були в’язничні кімнати, працювали цехи. Міська влада утримувала ката, що собі могли дозволити собі лише поодинокі міста.

В 1638 р. окрім торгівельного значення Олика отримала розвиток як один із освітніх центрів Волині. Тут діяла колегіата, як філія Замойської Академії.

Занепад Олики почався після того, як містечко в 1702 р. спалили шведи. Місто не змогло швидко відбудуватися, а торгівельні центри перемістились до інших міст. З вигасанням роду Радзивілів олицької ординації занепадає колись розкішний палац. Після наполеонівських влєн він взагалі використовувався не за призначенням – тут діяв шпиталь.

Під час Першої світової війни Олика стала полем бойових дій між російською і австрійською арміями. Поблизу містечка була побудована австрійською армією ціла система оборонних укріплень, які неодноразово намагалися пізніше зайняти російські війська.

В міжвоєнний час Олика була центром міської ґміни, в 1934 р. деякі із сусідніх сіл були виділені в окрему сільську ґміну. Містечко мало декілька тисяч жителів, тут працювали десятки крамниць і чимало  ремісничних і промислових підприємств.

Трагічними в житті Олики були роки Другої світової війни. Ще з ХІХ ст. в містечку сформувалась чимала єврейська громада. З початком окупації всіх юдеїв поселили в ґетто. На околиці Олики було розстріляно близько 4500 євреїв.

За радянських часів Олика перетворилась в звичайне провінційне містечко.

В  Олиці збереглися численні архітектурні пам’ятки, деякі з них мають статус пам’яток національного значення. З системи колишніх фортифікаційних укріплень Олики збереглася лише Луцька брама при селі Залісоччя.

Унікальною архітектурною пам’яткою є замок. Він вважається першим замком прямокутної форми бастіонного типу. До складу цього комплексу входить також  парк та озеро.

З сакральних споруд можна в першу чергу згадати найдавніший на Волині костел Св. Петра і Павла, зведений 1460 р. та костел Святої Трійці колишньої Олицької колегіати.

З  Оликою пов’язане життя багатьох осіб з числа родини Радзивіллів та покревних їм родів. В самому містечку народився Альбрехт Станіслав Радзивілл – державний та військовий діяч, також відомий як історик та автор «Мемуарів», в яких є багато згадок про події національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

З числа українців, які народилися в Олиці можна згадати Петра Волинського. Він відомий, як видатний вчений-мовник, в радянський час став доктором філологічних наук.