Малиновський Іоанникій Олексійович

Іоанникій Олексійович Малиновський народився 4 листопада 1868 р. у місті Острозі Волинської губернії в родині ремісника. Середню освіту здобув у Острозькій гімназії, потім в колегії Павла Галагана. Згодом вступив на юридичний факультет Київського університету. Тут він слухав лекції В. Антоновича, М. Владимирського-Буданова, П. Житецького, І. Ничипоренка. За студентську роботу "Уголовное право Литовского статута в связи с развитием русского уголовного права вообще" одержав золоту медаль. По закінченні університету у 1892 р. був залишений для підготовки до професури; і 1897 р. після магістерських іспитів зайняв посаду приват-доцента Київського університету, а наступного року очолив кафедру історії російського права Томського університету.

У Томську написав докторську дисертацію: "Рада великого княжества Литовського в связи с боярской думой древней России", за яку одержав премію ім. П.М. Батюшкова Петербурзької Академії наук. Головною працею томського періоду стала двотомна монографія "Кровавая месть и смертная казнь", в якій він писав, що смертна кара є атавізмом і походить від звичаю кривавої помсти у нецивілізованих народів. Книга вийшла, коли в умовах реакції після революції 1905-1907 рр. зростав протест громадськості проти смертної кари, і мала широкий резонанс. Її схвально зустрів Л.Толстой. У влади ж книга викликала обурення. Автора було притягнуто до суду, а працю наказано знищити. Лише завдяки клопотанням наукової громадськості Малиновського вдалося врятувати від дворічного ув'язнення. Після двох років вимушеного безробіття він дістав призначення на кафедру історії права Варшавського університету. У 1915 р. університет було евакуювано до Ростова-на-Дону.

У Ростові Малиновський працював до 1920 р., викладав в університеті та інших навчальних закладах, був ініціатором створення професійної спілки наукових працівників, видавництва "Единение", народного університету. Після Лютневої революції його обрано головою міського комісаріату, деякий час він виконував обов'язки міського голови.

Під час роботи по створенню Української Академії наук передбачалось, що Малиновський увійде до її першого складу, але обставини інтервенції і громадянської війни зробили неможливим будь-яке спілкування. Він залишився у Ростові, видав лекційні курси з історії права, а також збірку пам'яток стародавнього руського права.

У 1920 р. - після встановлення радянської влади, Малиновського було несподівано арештовано і вивезено до Москви. За нього клопотався особисто Вернадський, Українська Академія наук зверталася до Луначарського. Мабуть, усе це разом дало свої наслідки, і його було звільнено у 1921 р.

6 квітня 1925 р. Малиновського обрано дійсним членом ВУАН, і наступного року він переїхав до Києва, де очолив Комісію по вивченню звичаєвого права України, брав участь в Комісії по вивченню західно-руського і українського права, в Археографічній комісії. Виходять його праці: "Радянські поправчо-трудові установи, порівнюючи з буржуазними тюрмами", "Про студії над злочинністю та злочинцями". Він запропонував створити в Академії комісію з історії знань, аналогічну комісії В.Вернадського в АН СРСР, і одержав підтримку вчених.

Обставини для творчої наукової праці в ті роки ставали чимдалі складніші. У "Висновках і пропозиціях комісії НКО по обслідуванню стану та роботи ВУАН", в розділі про соціально-економічній відділ, де працював Малиновський, записано, що недоліком розвитку юридичного напрямку науки є брак вивчення радянського права. Це було неправдою, бо Малиновський і ще один співробітник Академії Крістер ще у 1927 р. створили спеціальну комісію, яка розробляла актуальні питання радянського права, питання обліку і контролю при соціалізмі та інші злободенні теми. До справи СВУ Малиновського не притягали, але... У 1929 р. вийшла його праця "Стародавній державний лад східних слов'ян і його пізніші зміни", на яку з'явилася негативна рецензія на сторінках журналу "Україна". Основним звинуваченням визнавалась його належність до школи Владимирського-Буданова і Антоновича, що продовжували традиції російської історіографії. Стало зрозуміло, що Малиновський чистки не пройде.

Однак він продовжує активно працювати, вибирає гостро актуальні теми: "Злочини проти сільських активістів", тобто злочини, пов'язані з класовою боротьбою на селі взагалі і в зв'язку з про веденням колективізації; "Майнові злочини в районах суцільної колективізації до і після неї", де збирався дослідиш вплив колективізації як певного економічного чинника на зростання злочинності. Ці плани не здійснилися. Після чистки його ім'я викреслено з списків дійсних членів Академії.

Можна тільки здогадуватись, як прожив останній свій рік без роботи й без засобів до існування цей немолодий уже чоловік. Помер він 12 січня 1932 р.