Щусь Федосій Юстинович

1915 року достроково взятий на військову службу. Спочатку потрапив до навчального підрозділу Чорноморського флоту, а згодом служив матросом лінійного корабля (панцерника) "Іоанн Златоуст" на Чорноморському флоті. За часи служби займався спортом, нібито був чемпіоном боксу і досконало володів боротьбою джиу джитсу.

1917 – повертається на батьківщину, де стає діяльним членом «Чорної гвардії» - анархістського товариства Гуляйпілля. Згуртовує власний партизанський загін. Воює в основному проти австро-німецьких військ і Державної варти Скоропадського. . В одній із сутичок із гетьманською вартою загін Щуся був розбитий. Федосій із залишками своїх однодумців переховується у Дібрівському лісі.

1918 — 26 вересня на щусівців натрапляє агітаційно-рейдовий загін Нестора Махна, до якого приєднується Щусь і його люди. Пізніше, після вдалого розгрому австро-угорського полку в Дібрівках, де атакою керував Махно, щусівці обрали Махна своїм «батьком», а Щусь став його відданим прибічником.

1919 — член штабу 3-ї Задніпровської бригади ім. батька Махна, з липня по серпень — начальник кавалерії загону Махна, з вересня по грудень – командир кавалерійської бригади 3-го корпусу.

1920 — з травня по квітень 1921 — член штабу Повстанської Армії.

1921 — начштабу 2-ї групи РПАУ.

27.06.1921 - Загинув у бою біля села Беседівка, неподалік Тернів.

Фрагмент спогадів П. Скугорова (помічника політкомісара 1-го кав. полку 8-ї Червонокозачої дивізії РСЧА).

«На початку червня біля села Костянтинівка бандити напали на роз'їзд першої сотні, вбили командира сотні, поранили двох козаків і, розсіявши наш роз'їзд, зупинилася в селі. Отримавши донесення, полк вислав назустріч банді півсотні, з якою поїхав і я. Нам було наказано діяти лавою, зав'язати перестрілку і відступити, заманюючи ворога на узлісся. Тут розташувався в засідці весь наш винищувальний загін.

Почалася перестрілка. З гиком кинулись махновці в атаку, але були відбиті. Стрілянина посилювалась, і ми стали відходити. Велика група махновців переслідувала нас по п'ятах. Прискорюючи відступ, півсотня сіла на залишених в балці коней і риссю повернула до лісу. Вершники противника кинулися за нами, а за ними йшла піхота. Ми дісталися до галявини, різко осадили коней і пішли в атаку. Із засідки вдарив полк і раптовістю появи збентежив ворога. Полусотник Сергій Ковалевський кинувся в саму гущу бандитів. Рубали їх нещадно. На полі бою залишилося близько двохсот соратників Махно.

Вранці наступного дня селяни з сусіднього хутора розповіли, що після бою махновці привезли на кулеметній тачанці, вистеленій килимами й чорними прапорами, вбитого командира і ховали в гаю з почестями. За їх словами, вбитий був людиною середнього зросту, з довгим темним волоссям, і його обличчя побите віспою. За всіма прикметами, це був сам батько Махно. Наше командування повідомило Українському уряду: «Махно убитий». Але потрібні були докази. Довелося викопати труп. Убитим був не Махно, а його найближчий помічник - Щусь».