Вертіль Олександр Васильович

Навчаючись у Києві, ходив на заняття студії ім. М. Рильського. Тоді студійцями були Оксана Забужко, Василь Герасим'юк, Василь Бондар, Василь Осадчий, Михайло Василенко та чимало інших. Тоді ж познайомився з Миколою Вінграновським, Миколою Лукашем, Володимиром Яворівським, Віктором Тереном, іншими відомими письменниками. Ці знайомства зумовили майбутнє Олександра, він вирішує пов'язати життя з літературою.
Офіційно дебютував наприкінці 70-их в альманасі «Вітрила −79» (київське видавництво «Молодь»)

У творчому активі Олександра Вертіля книги поезій:

• «Троянди на пероні» (1990, Київ, «Молодь»);

• «Ювілей літа» (Харків, 1991);

• «Слобожанська сіль» (1996, Суми, «Слобожанщина»);

• «Паморозь» (2004, Суми, «Слобожанщина»);

• «Без назви» (2007, Суми, «Мрія»);

• «На просторі часу» (у 2 томах, 2008, Суми, «Мрія»);

• «Світило Бурлюка зійшло…» (2009, в-во Української академії банківської справи НБУ, переклади поезій основоположника футуризму Давида Бурлюка з російської на українську).

Лауреат трьох літературних премій — імені Пилипа Рудя, імені Олександра Олеся, імені Василя Мисика. Вірші перекладалися російською, білоруською, болгарською, італійською мовами.

Член Національної спілки письменників України з червня 1992 року, голова Сумської організації НСПУ з вересня 2003-го, член Президії НСПУ.

(На фото 1О. Вертіль в Тернах, на фестивалі дитячих хорових колективів Сумщини "Співаймо разом" та слова до гімну фестивалю, написаний ним.)

****************************

Тиха моя батьківщина,
Вічний спориш у дворі.
Червоноуста шипшина,
Лавочка біля воріт.

Двері розчинені навстіж,
Джміль у нагідку гуде.
Посудом брязкає мати,
Батько з водою іде.

З дому приїхав додому,
Вдома, а мов у гостях.
Бавиться вітром солома,
Виструнчивсь гордо будяк.

Полудень дихає спечно,
Кров приливає до щік.
Думаю так недоречно
Про неподільність душі.

****************************

Мій поїзд до тебе чимдуж поспіша,
до скла притулилася рвійна душа,
їй тісно у грудях, тим паче в купе.
А вітер зітхає, гуде і мете.
У потязі – протяг. Оголена мисль.
До слова звертаюся: – Не застудись.
Ти слово єдине із тисячі слів,
тебе лиш в дорогу я взяти посмів.
Хвилинами ніч поступово сплива,
тужаве повітря експрес прошиза.
Вагони зеленою трасою куль –
На станції бути о шостій нуль-нуль.
Широка долоня – ранковий перон
приймає обмерзлий мій третій вагон.
У потязі вікна усі крижані,
нікого не видно у жоднім вікні.
І лиш у моєму малюнок пала:
душа у дорозі за ніч розцвіла.