Історія с. Зелена Балка

1825-1945 рр. | Зелена Балка, Дніпропетровська область
Село Зелена Балка - центр сільської ради, знаходиться за 35 км від Широкого і за 10 км від залізничної станції Гейківка, а велике промислове місто Кривий Ріг пов'язує з нашим селом 20 км. Миколаївського шосе.

Село Зелена Балка виникло від злиття двох близько розташованих сіл Нестерівки та Ковалівки (Тихий Приют). Ними володіли поміщики Нестеренко і Ковальов, звідси й пішли перші назви населених пунктів.

Сучасна назва Зелена Балка походить від назви Балки Зеленої, у верхів'ї якої воно розміщене. Ця балка простягнулася на південь аж до селища Зелене.

Село Нестерівка виникло в першій половині XIX століття з кріпосних селян поміщика Нестеренка. На початку існування в селі було всього 6 дворів.

Як «деревня» Нестерівка згадується у «Ведомостях городов, селений, деревень й хуторов Александрийского уезда Херсонской губернии за 1884 год». А на карті Херсонського повіту, складеній в 1903 році, значиться, як хутір Нестеренка.

Фільварок Нестеренка розташовувався на місці де зараз знаходиться сільське поштове відділення „Укртелекому". З 1965 року в панському будинку містилася лікарня колгоспу „Заповіт Ілліча". Тут були збудовані нові приміщення, в яких протягом 1980-2006 років знаходився виконком Зеленобалківської сільради. Фільварок поміщика складався з панського будинку та декількох будівель господарського призначення. Біля будинку ріс сад, була криниця з джерельною водою та було два невеликих ставки, що розташовувалися поруч. Біля панського маєтку, вздовж ставка ( в напрямі північ-південь), розташовувалася перша вулиця нашого села, яка складалася приблизно з десяти хатин, Тут проживали родини придворних селян- кріпаків пана Нестеренка: Кириченки, Кіндратенки, Ярові, які є предками багатьох сучасних родин нашого села. Як згадують сторожили села, предків Кириченка Петра Семеновича та Ярового Захарія Гавриловича поміщик виміняв на мисливських собак у пана з села Верблюжки. За спогадами Кириченко Ніни Романівни, її прабабуся була ключницею у пана Нестеренка, вона розповідала про велике господарство, тяжку працю селян та різні несправедливості і кривди, які зазнавали кріпаки у ті часи. Всього у Нестеренка було 500 десятин землі. Помер пан Нестеренко ще до революції 1917 року. За свідченням очевидців, на території панського маєтку, неподалік від старого сільського кладовища, для панської родини було зроблено гробницю, Тут були поховані сам поміщик та його малолітня донька. Яка подальша доля гробниці невідомо. За радянських часів панські землі були націоналізовані і нащадки Несторенка виїхали з села. Від першої вулиці села залишилася тільки одна хата, в якій зараз ніхто не проживає.

Село Ковалівка (вона ж Тихий Приют) була заснованао значно пізніше Нестерівки. Сталося це в 1861 році після відміни кріпосного права. Предки жителів Ковалівки жили в Гданцівкі (теперішній район м. Кривого Рогу) колишньої Херсонської губернії. Це були кріпосні селяни пана Ковальова. Ще до скасування кріпосного права він переселив своїх людей з Гданцівки на територію за 5-6 кілометрів від території сучасних вулиць Горького, Радянської, Жовтневої ( ці вулиці і складають основу колишнього села Ковалівка, або Тихий Приют). Пан Ковальов займав державні посади, мав будинки у Петербурзі, Одесі де постійно проживав, а господарством займалися його управителі. Років через 4-5 після переселення кріпаків з Гданцівки пан Ковальов програв у карти свою землю і кріпосних селян пану Яновському. Яновський переселив, вигнаних ним селян на територію теперішньої „Ковалівки". Після цього село розширювалося, збільшувалася кількість його жителів. Справжньою окрасою цього села стали сад та колодязь з джерельною водою, За свідчення старожилів вода у колодязі була дуже смачною аж солодкою. Цей колодязь до цих пір існує в селі, і є єдиним для нас джерелом питної води.

Облаштувавшись на новому місці, розкріпачені селяни Шкурки, Павлови, Орленки, Босівські, Матвієнки довго зберігали назву Ковалівка, хоча нове село стало називатись Тихим Приютом.

В 1917 році в Нестерівці налічувалось 31 двір, а в Тихому Приюті - близько 50, Обидва села мали 380 десятин землі, а після революції —1000 десятин. Ось так ці два села об'єдналися під однією назвою Зелена Балка.
Події революції та громадянської війни


Хоча друкованих матеріал тогочасної історії села не збереглося, але достовірно відомо, що під час Лютневої резолюції 1917 року селяни поділили поміщицьку землю. Жителі села приймали активну участь в Жовтневій революції 1917 року та Громадянській війні 1918-1920 рр.

В селі Зелена Балка не було професіоналів-революціонерів. Проте під час революційних подій 1917 року прогресивні настрої в людей були. Так, наприклад Кликовка Микита Петрович, Кондратенко Федір Федорович, Квочко Гаврило Корнійович зі зброєю в руках брали участь у боротьбі в лавах Червоної Армії проти білогвардійців, пізніше проти німецьких окупантів періоду Першої світової війни, а також махновців та григорівців.

Жителі села Дахненко П. Я., Шолохов В. П., а з ними ще 13 земляків вступили до загону Червоної гвардії і пішли на боротьбу з інтервентами. Але під натиском австро-німецьких військ червоногвардійцям доводилось відступати на схід. Добро поміщицьке поверталося їм назад так же швидко, як і було розподілено серед бідняків.

У квітні 1918 року поміщики Даценгауери, які володіли двома маєтками в Зеленій Балці, визвали каральний загін інтервентів. Зі списком в руках карателі забирали поміщицьких, а значить і своїх противників, зганяючи їх на середину села до громадського колодязя. Розправлялися з винними на зрубі колодязя, шмагаючи їх батогами з двох боків до непритомності. Навіть раптовий дощ не зупинив розправи. Плач, стогін, прокльони і вигуки на чужій мові неслися довкола. Проте головного винуватця Попова А. Д., який забрав у поміщиків 25 коней і віддав червоним, схопити не вдалося. Його було арештовано через два місяці, за доносом, і посаджено до в'язниці в місті Олександрії, де він просидів сім місяців і лише чудом звільнився звідти.

В період громадянської війни село Зелену Балку обминув бандитизм, не було там ні грабежів, ні вбивств. На десять населених пунктів, що входять до сільської ради не було партійної, комсомольської організації, а сільська рада не числилась у відстаючих.
Встановлення радянської влади та колективізація

Радянська влада встановилась в селі в 1921 році. Активними її організаторами були жителі села члени Комуністичної партії: Дахненко Павло Янович, Попов Аврам Дмитрович, Рубан Михайло, Тесін Авраам, Ткач Степан Лазарович, Активними помічниками у будівництві нового життя на селі були комсомольці: Рубан Максим, Рубан Соломон, Пономаренко Василь Микитович, Явтушенко Олександр, Кондратенко Олексій Демидович, Кондратенко Віра Іванівна, Дахненко Ганна Йосипівна, Дахненко Іван Йосипович.

Перший СОЗ в селі Нестерівці було створено в 1927 році. Організаторами його були: Кондратенко Семен Сергійович, Кондратенко Тихін Павлович і Кондратенко Юхим Демидович, який в 1926 році демобілізувався з лав Червоної Армії. В склад СОЗу увійшло 12 сімей бідняків: Кіндратенко Сидір Сергійович, Кіндратенко Семен Сергійович, Кіндратенко Тихін Павлович, Кондратенко Іван Корнійович, Квочко Марко Корнійович, Лялюшко Петро, Комозова Юхимія, Отер Ониська, Кіндратенко Артем Лук'янович, Огер Олекса, в якого була пара коней і віз, бо решта селян коней не мали. За свідченням очевидців, організація СОЗу припала на зиму, надійшла весна - пора сівби, а у селян не було ні букаря, ні посівного матеріалу. Тоді мешканці села звернулися до Соловйова, який жив у селі Зелений Гай по букар (жителі сіл Зелена Балка і Зелений Гай належали до Михайлівського товариства і вносили пай на млин). Кіндратенко Юхим Демидович привіз таки букар від Соловйова. Згодом із с. Михайлівки повідомили, що для СОЗу є кредит на 500 крб. На отримані кошти придбали пару коней, віз та зерно. Так і підготувалися по сівби. В 1928 році отримали повідомлення з району (м. Кривій Ріг) на вибір земля для СОЗу. Землемір відрізав 120 десятин землі (тепер це ділянка землі, на якій розташовується колишній колгоспний сад). З району прийшло повідомлення про направлення члена СОЗу на курси трактористів в сілбгоспшколу в с. Ямчицьке. Було вирішено послати на курси трактористів Кондратенка Юхима Демидовича. Головою СОЗу на той час був Кондратенко Семен Сергійович.

Після закінчення місячних курсів Кондратенко Ю. Д. вибрав трактор „Фордзон", якого виділив район. Трактор, на якому їхав тракторист-односельчанин, вийшли зустрічати за село майже всі його жителі. Це було надзвичайною подією, Тепер справи у перших колгоспників пішли успішніше. Восени 1928 року на усуспільненій землі посіяли жито, яке дало високий урожай. Сіяли і збирали урожай спільно. Одержаний урожай поділили порівну між членами колективу так: на кожного члена сім'ї по 25 пудів пшениці, для худоби - по 75 пудів ячменю і 25 пудів для годівля курей, а надлишок здали державі. В 1925 році до СОЗу приєднали ще 15 десятин землі біля с. Зелений Луг, на якій пасли худобу. Тамтешню балку перегородили греблею від чого утворився ставок, в якому напували худобу.

В 1930 році в селі почалася колективізація. Жителі села Кириченко Григорій і Пустовий Денис організували окремий колгосп, до якого увійшли 15 сімей, а згодом він об'єднав майже усіх односельчан. В той час Криворізький район виділив для колгоспу молотарку, яку Кондратенко Ю. Д. приправив аж з Великої Софіївки. Молотарку БДО-34 намагалися використовувати найбільш продуктивно. Вдень молотили для колективу, а вночі — одноосібникам (по 3 крб. за 1 год. роботи). Таким чином заробляли гроші для потреб господарства. Таким життям колгосп жив до 1933 року. В цьому році всіх одноосібників було об'єднано в один колгосп „Своя праця", головою колгоспу був Карабут І. І.

В селі Ковалівка СОЗ організувався в 1928 році. В нього увійшло 12 сімей бідних селян. Організатором цього СОЗу був Босівський Григорій Дмитрович. В 1929 році тут відбулася колективізація, в наслідок якої було організовано два колгоспи „Червоний хлібороб" і „Нове життя". Головою колгоспу „Нове життя" був Орленко Павло Іванович, а в колгоспі „Червоний хлібороб" - Шкурко Григорій Давидович.

В 1930 році ці колгоспи злилися в один, який отримав назву „Нове життя". Першим його головою був Шкурко Григорій Давидович. В довоєнний період трудовими досягненнями відзначилися трудівники колгоспу: доярка Шкурко Євдокія Мусіївна, свинарки Кондратенко Я. І., Кондратенко Т. П., вони були учасницями сільськогосподарської виставки СРСР в Москві.
Рідний край в роки Великої Вітчизняної війни (1941 -1945)

Мирна праця наших односельців, як і всіх громадян СРСР, була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини 22 червня 1941 року. Розпочалася Велика Вітчизняна війна, яка принесла багато лиха рідному краю. На початку війни у селі було організовано групу по боротьбі з німецькими парашутистами та диверсантами. Почалася мобілізація до лав Червоної Армії серед населення сіл сільської ради. На фронтах війни воювали 91 житель села, 37 із них загинули.

Села Зеленобалківської сільради були окуповані фашистами 28 липня 1941 року. З цього часу розпочалося тяжке життя односельців під владою окупантів. За свідченнями очевидців, майже всі чоловіки пішли на фронт, а в селі залишилися жінки і діти. Вони самі обробляли землю, вели господарство, щоб вижити в цій війні. Окупанти колгоспне господарство не розформували, люди працювали як і раніше: сіяли та збирали зерно, займалися тваринництвом, виконували всі розпорядження німецької комендатури. Для управління селом німецька влада організувала комендатуру, яка розмістилася в будинку тодішньої школи (зараз це спортивний зал школи). Очолював її комендант Урбанський, він мав у своєму розпорядженні військовий підрозділ, який використовував для підтримки „дисципліни" серед місцевих мешканців. На деякий час припинилися заняття у семирічній школі, але через рік вони були відновлені.

Першими під час окупації постраждали члени комуністичної партії, комсомольці та ті, що чинили опір окупантам. Серед жителів села, яких стратили фашисти були: Шевченко Григорій, Кіріченко Василь, Кондратенко Петро Сидорович, Кондратенко Іван Пилипович, Кондратенко Петро Іванович. Страшним лихом для жителів села стало примусове вивезення на різноманітні роботи до Німеччини. Переважно до фашистського рабства забирали молодь — це юнаки і дівчата з 16 років, але траплялося, що і цілі сім'ї з маленьким дітьми, за наказом нових господарів, вирушали у страшне невідоме. Так у різні міста Німеччини були вивезеш родини Шіллєр Адама і Наталії (троє дітей), Дерхо Івана і Ганни (двоє дітей), Гук Готліпа (двоє дітей). Всього за роки війни на примусові роботи до Німеччини було вивезено 60 жителів сіл нашої сільради. Серед них: Дробот Іван Маркович, Дробот Володимир Маркович, Дробот Євдокія Марківна, Шкурко Лідія Іванівна, Кондратенко Василь Пилипович, Кондратенко Іван Миронович, Гальченко Віра і Микола, Гайдай Семен Савелійович, Орленко (Дробот) Віра Дорофіївна та ін. У Німеччини вони працювали на різних підприємствах, сільському господарстві робітниками у поміщиків-бауерів, прислугою та покоївками. Працювати заставляли навіть маленьких дітей. Багато з односельців через тяжку, виснажливу і часто шкідливу працю втрачали свої сили та здоров'я. Через страхіття німецьких концтаборів випало на долю пройти Дробот Вірі Дорофіївні. На щастя переважна більшість вище зазначених людей повернулася додому після звільнення їх Червоною Армією у 1945 році.

Як свідчать очевидці, інтенсивних бойових дій під час війни та території нашого села не було. Але у березні 1944 року, під час визволення сіл нашої сільради, відбувалися бої з артилерійським обстрілом з боку фашистів. Ними були зруйновані ферми, забрано худобу, птицю, зруйновано олійницю і млин.

8 березня 1944 року с. Зелена Балка та інші села сільради були визволені бійцями Червоної Армії від фашистів. Окупація закінчилася, з цього часу почалося мирне життя і відбудова наслідків війни.

Пам'ять людська назавжди збереже з вдячністю подвиг народу, який встояв у цій страшній війні. Особливу шану треба віддати воїнам-визволителям, які брали участь у визволені наших сіл та полягли тут у кривавих боях. Вічна слава і нашим односельцям, які воювали на фронтах Батьківщини та зарубіжжя, багато із них не повернулося додому, загинувши у бою.

До цих пір найсвятішими датами для нас залишаються - 8 березня та 9 травня.

8 березня - це не тільки свято жінок, але це ще й великий день Визволення населених пунктів сільради від німецько-фашистських загарбників. Це і 9 травня - День Перемоги, який ми завжди святкуємо при участі всього населення, учнів Зеленобалківської СШ та воїнів Криворізького гарнізону. Стало доброю традицією і надання адресної допомоги учасникам ВВв, вдовам загиблих воїнів кожного року. Також кожного року надається допомога малозабезпеченим сім'ям, дітям-інвалідам, одиноким пенсіонерам з бюджетних коштів та коштів сільськогосподарських підприємств різних форм власності. -Жителі села Зелена Балка пишаються меморіалом загиблим воїнам в роки Великої Вітчизняної війни, який був збудований до 45 річниці Великої Перемоги в 1989 році. На плитах меморіалу викарбовано 138 призвіщ наших односельчан, які не повернулися з поля битви, призвіща 119 воїнів-визволителів, що загинули, захищаючи наші домівки.

Ми пишаємося своїм односельчанином - Погорєловим Михайлом Савелійовичем, уродженцем с. Курганка, який зробив 218 бойових вильотів, збив 18 ворожих літаків і ще 5 в складі гру пи винищувачів 4-го винищувального полку 15-ї повітряної армії. За це й був нагороджений Золотою Зіркою Героя.

Бойовими орденами в роки війни були також нагороджені:

Алексєєв В. І. - орден бойового Червоного Прапора

Шкурко Д - орденом Червоної Зірки

Дахненко Є. И - орденом Червоної Зірки

Бондаренко Л. П. - орденом Червоної Зірки

Медалями "За відвагу" були нагороджені: Коваленко В. Є., Стєпной І. Д, Дахненко Є. Й. , Кликовка К. П., Кириченко С. П., Бершацький М., Сінчевський М. Кондратенко М. П., Матвієнко М. Г.

Зараз все рідшають ряди ветеранів. Немає серед нас тих, хто повернувся із поля бою і прожив ще довго після війни. Але поряд з нами ще живуть

ветерани війни, учасники бойових дій, діти війни та ін.
Джерело: сайт школи
Автор: він же
19.12.2012 09:16
Історія найближчих населених пунктів
eyJxbyI6InV2ZmciLCJxbmduIjpbIjE4MyIsIjI4NCIsIjE1MiIsIjc2IiwiMzQiLCI5NCIsIjY5MyIsIjE5MyIsIjcyMCIsIjIwNCIsIjcxNSIsIjcyMSIsIjE5MiIsIjIyNSIsIjIxIiwiMjczIiwiODUiLCI3MzUiLCIxMyIsIjE2MSIsIjE2MyIsIjE2NSIsIjI1NyIsIjIwNSIsIjE0MiIsIjEzOCIsIjc3NyIsIjE0MCIsIjE0MSIsIjEzOSIsIjciLCI4MCIsIjc5IiwiNzgiLCIyMjMiLCIxNjciLCIyNjIiLCI4MyIsIjk3IiwiOTgiLCIxMDIiLCIzNiIsIjM3IiwiNzUiLCI3NCIsIjIiLCIzIiwiNSIsIjQiLCI4MiIsIjE4MiIsIjY5MiIsIjE4MSIsIjIxMCIsIjIxNSIsIjcwNCIsIjY5OSIsIjIwMSIsIjczMiIsIjkiLCIxNCIsIjE1IiwiMTIiLCIxMSIsIjE2IiwiMTciLCIyOSIsIjI0MCIsIjE5NCIsIjIyOSIsIjI1OCIsIjcwNSIsIjM1IiwiMjMiLCIyNyIsIjI1IiwiMjYiLCIyNCIsIjI4IiwiMTgwIiwiOTYiLCIzMSIsIjk1IiwiMzIiLCI2NyIsIjY5IiwiNjgiLCIxMjMiLCIxMjAiLCIxMTciLCIxMTgiLCIxMjciLCIxMjYiLCIxMjQiLCIxMTkiLCIxMjgiLCIxMjEiLCIxMzYiLCIxMzciLCIxOTEiLCIyMDIiLCIxNzkiLCIxODYiLCIxODQiLCIxMzIiLCIxMzMiLCIxMzEiLCIxNTgiLCIxNTQiLCIxODkiLCIxODgiLCI3MDciLCIyMTIiLCIyMzciLCIxMTUiLCIxOTUiLCIzMyIsIjE3MiIsIjg3IiwiODkiLCIxNTYiLCI3MzEiLCIyMTMiLCIyODMiLCIyMzEiLCIxNTAiLCI2OTUiLCIzMTMiLCIyNzEiLCI3MDMiLCIyNjQiLCIyMjQiLCI3MjciLCIyMzQiLCIzOSIsIjQxIiwiNDQiLCI0MyIsIjczIiwiNDgiLCIxMTQiLCI5MSIsIjI3NCIsIjc1MyIsIjc1NSIsIjc2NiIsIjc2MSIsIjc2NSIsIjc1OCIsIjc2MCIsIjc2NCIsIjc1OSIsIjc1NiIsIjE0NSIsIjI1MSIsIjI0NCIsIjE3OCIsIjIyIiwiMjQzIiwiMjQxIiwiMjQyIiwiMTgiLCI3NjkiLCIyMjEiLCIyNDciLCIyNTAiLCIyNDkiLCIyNDgiLCIxNzYiLCIxNzciLCIxNzQiLCIxNzUiLCIxMDUiLCIxMDYiLCIyNjkiLCIxMzUiLCI5MCIsIjE4NSIsIjEyOSIsIjExNiIsIjExMiIsIjEzNCIsIjExMSIsIjEwMyIsIjI2NiIsIjI2OCIsIjI2NyIsIjI2NSIsIjEwOCJdfV8jJF9TRUdIKyQkJDNmMGE0ODI0ZWZhZGZiODNkOWRiOTFhODQ5MGU1YzI1
більше ▼