Новий Двір

Неподалік Волсвина зароджується поселення Новий Двір. Ймовірно, що новозбудовану садибу назвали таким чином у зв'язку з її переносом з більш давнього центру, розташованого або в Городищі, або в Старому Селі. На такі висновки наштовхує прикметник «новий» у назві поселення. Так, переважно, називали оселі, що були збудовані поруч аналогічних більш давнього походження, або споруджені на тому місці, де давній двір існував, але був знищений. Мабуть, така причина була визначальною для випадку з Новим Двором.
Перша письмова згадка про Новий Двір відноситься до 1613 року. Згадує його бернардинський хроніст у монастирській пропам'ятній книзі. Згадка ця стосується Христофора Тимінського, власника Нового Двору, що поховав там свого сина Войтеха. В подальшому це поселення, яке з часом стало передмістям Кристинополя, утримувало певну автономію і було заселене переважно українцями.
У XV—XVII столітті дворами називали цілком ви¬значений тип поселень, досить розповсюджений в Польщі та Україні. Центральною частиною структури такого селища була панська садиба. її найчастіше будували з дерева, двоповерховою з декількома репрезентативними хатами та численними алькерами — невеличкими житловими кімнатами. На деякій відстані від будинку стояла кухня. Окремо також будувалися офіцини — приміщення для слуг, які жили при дворі. Уся ця забудова розміщувалася переважно по периметру квадрата або прямокутника.
Головний будинок орієнтували таким чином, щоб сонце не потрапляло у вікна після одинадцятої години ранку і не сліпило очей. Ця структура мала укріплення, найчастіше у вигляді земляного валу, оточеного дерев'яними стінами, плотом. Для будівництва обиралося місце на підвищенні, біля ставка або річки, де легко було оформити оборонні вали. Такі найпростіші укріплення двору звалися форталіціями. Поруч з садибою, але за межами форталіції, розташовувався господар¬сько-допоміжний двір, в якому обов'язково існував ряд споруд, пов'язаних з виробничою діяльністю. Тут будували стайні, возівні, бровар, маслоробню, сироварню, різноманітні комори для зерна та іншого добра, льохи та холодники. Приміщень таких було багато, бо за звичаєм того часу робилися великі запаси. До господарсько-виробничої забудови належали й млини. Подекуди подвір'я мало свої оборонні вали. Поруч з двором обов'язково знаходився садок, а в багатших дворах — «звіринець», чималий парк з доріжками, городи, квітники.
Навколо двору, хоч і на деякій відстані, було поселення, а інколи і декілька, громади яких були «під двором». Населення займалося як сільським господарством, так і ремеслами: ткацтвом, столярством, ковальством тощо, забезпечуючи себе і мешканців двору усією необхідною продукцією. Таким чином, двір був типовою самодостатньою феодальною структурою, яка вирішувала всі свої проблеми сама і рідко зверталася до товарного обміну.
Про характер Нового Двору в період XVI—XVII сто¬літь важко щось категорично стверджувати, оскільки письмові джерела дуже бідні. Відомо, що на початку XVII століття крім православної церкви тут вже існувала римо-католицька під патронатом оо. Бернардинів. Цей факт свідчив, що населення Нового Двору мало досить значний відсоток римо-католиків. Таке явище було не типовим для сіл Західної України. Звичайно, при панських дворах існували завжди каплиці, де велась відправа для родини шляхтича, якому належала маєтність. Але парафіяльні костьоли з'явилися у XVI—XVII століттях в невеличких містечках, а точніше — в селищах міського типу, де вже було чимало зайшлих ремісників-католиків.
Таким чином, у 1613 році, коли вперше згадується Новий Двір, він був типовим селищем, яке складалося з укріпленого двору, декількох поселень із змішаним ремісничо-землеробським населенням, двома релігійними центрами, значною господарською забудовою.
Наступ Польщі йшов так само в господарській діяльності, як і в культурній. У колонізаційному поході провід вели польські магнати. Опанувавши Холмщину, Галичину і Поділля, вони перейшли після Люблінської унії на Волинь, Брацлавщину, Київщину і врешті на Ліво¬бережжя, займаючи порожні землі, або витискаючи з них місцевих власників. Струсі, Язловецькі, Замойські, Сінявські, Жолкєвські, Калиновські, Потоцькі, Конєцпольські та інші магнатські роди зайняли величезні простори, творячи справжні латифундії, до яких нале¬жали сотні сіл, десятки містечок і замків, — цілі просторі провінції. Ці «короленята» були необмеженими володарями своїх областей, бо звичайно, й мали найвищі становища в адміністрації — воєвод, каштелянів, старостів. Вони безоглядно проводили свої плани, не рахуючись ні з якими перешкодами.